4 Вівіан Блекроуз

Я ніколи навіть уявити собі не могла, що колись в своєму житті буду так сильно хвилюватися за власного ворога.

А зараз я хвилювалась. Ще й як, бо від його подальших дій залежало і моє життя, а воно мені було дуже навіть дороге.

- Я зараз поспішаю... Тому даю вам шанс забратись з моїх очей, - впевнено промовив дракон, оглядаючи магів, що вже почали його оточувати.

А цей лускатий вміє блефувати. Он якого самовпевненого із себе корчить, хоча ледь тримається на ногах.

- А якщо ми не скористаємося цим шансом? - нахабно поцікавився один із нападників, роблячи крок по напрямку до Ердана.

- Все просто... Я вас знищу, - відповів герцог Валькрейн, недобре посміхаючись.

Який же він самовпевнений і сміливий, навіть потрапивши у таку небезпечну ситуацію.

Стоп! Це що я захоплююсь цим гадом хвостатим? Треба припиняти негайно це неподобство. Ще чого не вистачало ...

Тим часом наші вороги почали одночасно атакувати і дракона і карету, в якій я сиділа.

Ну все це повний капець. Тут нас врятує хіба що справжнє диво...

Раптово я відчула дивне тепло, що огорнуло мене. Яскраво - червона магічна енергія Валькрейна огорнула моє тіло.

Але як це можливо? Він же ледь тримається на ногах. Звідки в нього ще сили взялися?

Наступної миті у Ердана з'явились крила і він піднявся у повітря. Це було неймовірно.

З висоти польоту він безжально палив своїм вогнем наших нападників. Полум'я було настільки сильним, що навіть я, оточена його захисною магією, відчувала сильний жар.

Довкола чулися крики, якийсь здоровань вирвав двері карети, але одразу ж повалився на землю, волаючи, мов навіжений, бо драконяче полум'я дісталося і до нього.

Все швидко скінчилося. Вогонь вирував довкола карети і палив все на своєму шляху.

Коли з нашими ворогами було покінчено, полум'я вщухло і Ердан Валькрейн спустився на землю.

У нього за спиною досі були крила, від яких я не могла відірвати погляду.

- Ходімо, Вівіан, - промовивши це, дракон взяв мене на руки, а наступної миті ми з ним піднялися в небо і полетіли у напрямку храму, який вже було добре видно.

Від несподіванки я заверещала і міцно обійняла Ердана за шию. Тьфу! Що я роблю?! Треба буде потім, як мінімум тричі, прийняти душ, якщо, звісно, виживу.

- Ти хочеш мене доконати своїм вереском? - невдоволено пробурчав дракон.

- Ну, вибач! Я не звикла щодня літати, - невдоволено відповіла я, поглянувши на Ердана.

Вигляд у нього був, м'яко кажучи, поганий. Бліде обличчя, краплі поту на лобі. Здавалося, що він от-от відключиться. Хоч би ми з ним зараз не гепнулася додолу і не скрутили собі в'язи.

- Ердане, не смій втрачати свідомість, - попросила я і добряче вщипнула його за плече.

У відповідь він лише невдоволено на мене зиркнув, але промовчав. Мабуть, геть сил вже не залишилося.

Пощастило, що летіти було зовсім близько. Коли мої ноги нарешті торкнулися землі, я ледь стрималася, щоб не впасти на коліна і не почати її цілувати.

Біля храму стояв старий жрець з довгою сивою бородою.

- Це ви стільки шуму наробили? - сердито поцікавився він.

- Вибачте, але ми змушені були рятувати власні життя, - промовив герцог Валькрейн, спершись рукою об найближче дерево.

- Схоже, що хтось дуже хоче позбутись від вас обох. Ходімо, я проведу шлюбний обряд.

- Давай швидше, відьмо. Чого ти там плетешся? - сказавши це, нахабний драконисько підхопив мене на руки і поніс і древній кам'яний храм, який дивом ще зберігся до наших часів.