3 Вівіан Блекроуз

Прокинувшись вранці, я відчула жахливу слабкість. Чим далі, тим гірше я почувалась. Хоч я нікому про це не казала, але я вже майже не відчувала своєї магії.

Хоч я і не хотіла цього визнавати, але той гад хвостатий мав рацію. Якщо ми якомога швидше не проведемо обряд, то загинемо обох.

Діставши із шухляди кілька пляшечок зілля, яке зазвичай допомагало мені, я випила його і присіла на ліжко на кілька хвилин.

Поступово мені стало краще і перестала паморочиться голова. Свої речі я зібрала ще вчора. Залишилося тільки одягнутись і попрощатися зі своїми подругами і ученицями, які вже стали для мене справжньою сім'єю.

Звісно, що поява в школі дракона нікого не порадувала, але подруги знали про мою ситуацію і тому якось вже терпіли присутність того пихатого герцога.

Я дуже здивувалась, коли Ердан Валькрейн   не лише взяв мої валізи, а ще й допоміг сісти в карету.

Хотілося сказати якусь капость цьому крилатому гаду, але зараз у мене зовсім не було сил на сварку з ним.

З кожною хвилиною мені ставало все гірше і гірше. Я дивилась у вікно і дуже сподівалась на те, що зможу протриматися до того часу, як ми дістанемось до храму.

Наступної миті я відчула, що починаю втрачати свідомість. В очах потемніло і серце почало жахливо боліти.

Я прийшла до тями, коли відчула, як хтось трясе мене за плече і кличе по імені.

- Мені погано... - промовила я, намагаючись  не відключитись знову.

- Тримайся, Вівіан! Ще трішки... Ми вже майже доїхали, - сказавши це, Ердан обійняв мене.

Оце так... Схоже, що я геть кепсько виглядала, якщо вже Валькрейн так розхвилювався, що навіть обійняв мене попри свою ненависть.

- Тисяча демонів і чортів! Тільки цього нам не вистачало! - розлючено вилаявся дракон.

- Що сталося? - стурбовано поцікавилась я, намагаючись поглянути у вікно.

- Схоже, що це засідка... - не встиг договорити Валькрейн, бо наша карета різко зупинилась.

Крізь вікно я побачила близько десятка бойових магів, що оточували нашу карету.

- Та щоб вони щезли, - промовила я, розуміючи, що хтось дуже не хоче, аби ми з Ерданом одружились і зняли наше спільне прокляття.

- Послухай мене уважно, Вівіан. Сиди в кареті і не висовуйся поки я не скажу. Зрозуміла?

- Так, - відповіла я, бо щось робити чи кудись втікати у мене просто не було сил.

Відчинивши дверці карети, дракон вийшов саме в той момент, коли почувся жахливий крик.

Виявилося, що ті виродки, які напали на нас, атакували кучера.

Ситуація була - гірше не вигадаєш. Якби я могла користуватися своєю магією, то вже б розібралася з нападниками.

Валькрейн теж легко б з ними розібрався, але зараз він був дуже ослаблений. Я навіть бачила, що Ердан похитнувся, коли вийшов з карети.

Моя бідолашна голова знову почала паморочитись і я потрусила нею, щоб не втратити свідомість.