2 Ердан Валькрейн

Поглянувши на годинник, я красномовно вилаявся. Менше, ніж через пів години я мав їхати до тієї клятої відьми.

- Ердане, а ти точно впевнений у тому, що збираєшся зробити? - поцікавився мій найкращий друг, Деміан Дарканс.

- У мене немає іншого виходу, Деме... - важко зітхнувши, відповів я.

- Я це розумію... Але ти хоч уявляєш собі, що станеться, коли ти привезеш в столицю Вівіан Блекроуз? Її магія... Боюсь, що вона створить тобі дуже багато проблем.

- На що здатна її бісова магія, я знаю краще за інших. Крім того, на мене вона абсолютно не діє.

- На тебе так... Але на інших... Навіть я не знаю, чи зможу протистояти магії спокуси Блекроуз. Ердане, ти розумієш, що я маю на увазі? Якщо ця відьма не триматиме свої магічні здібності під суворим контролем, то чоловіки почнуть закохуватися в неї та сходити з розуму.

- Я чудово це розумію, друже. Але впевнений в тому, що змушу Вівіан Блекроуз слухатися мене і поводитися тихо.

- Думаєш, що це спрацює? Все ж, навіть я знаю про її паскудний характер.

- Так, у цієї відьми і справді великі проблеми із дисципліною і жахливий характер, але ж вона не зовсім безголова. Захоче жити, буде робити все, що я їй накажу.

- Дуже на це сподіваюсь, - зітхнувши, промовив Деміан.

- Мені вже час їхати за відьмою. Поїдеш разом зі мною?

- Вибач, друже, але це вже ні... Не хочу зустрітись із твоєю чарівною нареченою і втратити голову, бо вона мені дорога і ще знадобиться в майбутньому, - посміхнувшись, відповів мій товариш.

- Я і не думав, що ти такий боягуз, Деме. Злякався відьми. Вівіан же не монстр якийсь.

- Ердане, якщо обирати між зустріччю із твоєю майбутньою дружиною і монстром, то я краще оберу монстра навіть двох.

- Слабак, - сміючись, промовив я.

Попрощавшись з товаришем, я рушив до карети, що вже чекала на мене біля входу в маєток.

Останні п'ять років Вівіан Блекроуз жила і працювала у відьомській школі, яка знаходилася в невеличкому містечку неподалік від столиці.

Весь цей час за нею таємно наглядали мої люди. Блекроуз поводилася тихо і не створювала зайвих проблем.

Але я не поспішав вірити у те, що ця паскудна відьма взялась за розум і вирішила виправитися. Блекроуз була настільки розумною та хитрою, що цілком могла здогадатись про нагляд і діяти значно обережніше.

Коли карета зупинилась біля невеликої будівлі відьомської школи, я одразу побачив Вівіан.

Відьма стояла в оточенні своїх учениць і інших викладачок. Схоже, що вони всією школою вирішили провести це нещастя.

Вівіан була одягнута в просту, але елегантну білу сукню і виглядала на диво милою і ніжною.

Але я чудово знав, що її невинна зовнішність - це обман. Вівіан Блекроуз - це надзвичайно небезпечна, хитра і підла відьма і поряд з нею завжди треба бути готовим до всього.

- А от і мій багатенький та родовитий наречений приїхав, - посміхнувшись, промовила Блекроуз, помітивши, що я вийшов з карети і рушив до неї.

- Доброго дня, - привітався я з відьмами.

Вони неохоче відповіли і навіть дивилися на мене досить зверхньо. Я не звик до такого ставлення, бо зазвичай всі довкола намагалися мені догодити.

Поряд зі своєю клятою нареченою я побачив дві великі валізи. Взявши їх, я вже рушив до карети, коли до мене підбігла маленька рудоволоса відьмочка.

- Драконе, тільки спробуй образити міс Блекроуз і я тобі таке влаштую... - договорити вона не встигла, бо її зупинила Вівіан.

- Лілі, люба, не хвилюйся, його світлість, герцог Валькрейн не збирається мене ображати, - промовила вона, обіймаючи відьмочку.

Я відчинив перед Вівіан дверці карети і допоміг їй сісти. Якби там не було, але вона моя наречена, а через кілька годин стане дружиною. Принаймні на людях ми маємо поводитися відповідно.

Сівши в карету, відьма одразу відвернулась до вікна, але я встиг помітити, що у неї на очах були сльози.

Невже така, як вона, здатна на подібні почуття по відношенню до інших.

Дорогою до храму древньої магії ми їхали мовчки. Кожен з нас думав про щось своє і не горів бажанням спілкуватися.

Ми вже майже доїхали, коли Вівіан неочікувано почала хилитись вбік.

Відьма виглядала кепсько і була дуже блідою.

- Дідько! Вівіан! Що з тобою?! - запитав я, підхопивши дівчину, аби вона не впала.

Наступної миті я відчув жахливу слабкість і біль в серці. Невже ми спізнились? Невже це кінець?

Ні, цього просто не може бути...