Пашкевич - мисливець на вампірів

По інший бік вікна дерев'яної хатини зашкрябало старе гілля, карбуючи тишу лиховісної ночі, яка темними хмарами сунула до обійстя мисливця за вампірами. 

Пашкевич оселився в цій місцині близько року тому, й наче привид, котрий ладен непомітно завітати до свого обранця, завжди повертався з полювання вириваючи поміж лав темряви чергового із її представників.

Досвід років навчив чоловіка з очима кольору зимового неба вправно комунікувати з містянами, по крихтах збираючи містичні чутки та майстерно складати їх в єдиний пазл. Годсхіллс - містечко, що змусило Пашкевича затриматися незвично довго, потайки оселившись у самотньому одноповерховому будинку на самісінькій околиці.

Справи йшли добре, адже дивна місцина, яка вже давно здобула, дурної слави, виправдала її з лихвою. Небезпечний осередок темряви, яка сунула з усіх щілин й здавалася чимось значно більшими ніж поодинокі упирі, котрі мешкали у містах, що їх залишив далеко за спиною Вацлав Пашкевич. 

Втім цієї ночі усе зміниться. Полювання розпочато, й мисливець, неочікувано для себе, посяде місце своєї здобичі. Невідомо, як саме його вирахували, проте вони знають де шукати. Вони йдуть…

Двері протяжно заскрипіли, але Вацлав не зводив погляду з похмурого краєвиду за вікном. Пані у довгому савані, що спробувала потайки обійти будинок не сховалась від очей господаря.

— Не потрібно було приходити. Ти маєш менш ніж годину, аби повернутися до міста, інакше ніколи більше не побачиш сонця! — Вацлав намагався, щоб голос не видав його справжніх емоцій.

— Тікай! Їх багато! У таверні сиділо троє і вони не люди - такі речі я відчуваю безпомилково, — голос Ханни ледь помітно затремтів і тонкі жіночі пальці торкнулись зачіски.

Довге біляве волосся попри тьмяне світло масляної лампи не втратило своєї краси, лише блакитні очі цього разу здавалися втомленими.

Останнім часом життя не тішило мисливця гарними новинами. Зустріч з нею була єдиною плямкою світла, у темряві, що густішала навкруги. Вацлав міг забрати її, й полишити це Богом забуте місце. Спробувати зажити ген де нормальним життям. Але вона не могла поспіхом залишити літніх батьків. Своєю чергою він не міг залишити її у пеклі, що з кожним днем квітло у місті мертвими квітами.

У грудях защемило й Пашкевич тяжко зітхнув, відчувши безпомилкове попередження, яке більшість з нас іменує загостреною інтуїцією, а Вацлав сприймав за дар родом з дитинства.

— Ханна, хутко до льоху! Час вийшов! Схоже вони прийшли раніше! — Пашкевич врешті озирнувся до жінки й рушив у бік столу.

Перший з пістолів, зайняв своє місце за шкіряним поясом мисливця, залишивши свого близнюка до часу спочивати на дубовій поверхні.

— Я залишусь із тобою! Самому тобі не встояти! — долоня Ханни навпомацки знайшла тонке руків'я стилета захованого під саваном.

Вацлав мовчки дістався центру невеликої кімнати й потягнувши на себе залізне кільце, прочинив люк.

— Якщо не відчиню - сиди допоки не прийде світанок. Поки не згасне свічка, вона твій годинник, — Пашкевич швидко простягнув жінці свічник та сірники.

Ханна воліла щось сказати, але Вацлав не дав цього зробити. Тендітна постать зникла у темряві льоху, а чоловік хутко закрив рипучий люк, обережно прикриваючи його пошарпаним килимом.

У кімнаті запала гнітюча тиша. Вацлав мовчки вп'явся поглядом у стелю, час від часу споглядаючи у бік вікна. Шалений гуркіт проломленої стріхи розірвав самотню ніч, важким падінням. До кімнати звалився чолов'яга у чорному плащі й пробивши старий дах намагався поцілити кастетом в обличчя Пашкевича. 

Вацлав звів арбалет, втім удар шкіряного чобота вибив зброю із рук мисливця. Постріл схопленого зі столу пістоля, срібною кулею вразив серце, що давно належало темряві. Чолов'яга впав, а заразом із ним й уламки, що осипались друзками розбитого скла. 

Продершись крізь вікно, наступний упир стрибнув до Вацлава, але правиця, мисливця виявилася більш спритною, здійснивши другий постріл.

Нині остаточно мертве тіло звалилося на дерев'яну підлогу, а Пашкевич, зачувши бій власного серця, метнувся до втраченого арбалета. Двері різко прочинилися й до кімнати застрибнув третій з непроханих гостей. Подібний за статурою, втім значно спритніший за своїх побратимів, він перекрив шлях до зброї, вправним рухом поваливши Вацлава. 

Міцні руки вп'ялися у горло і здається розчепити їх міг лише Бог, якого в ці миті згадав Пашкевич, але позбутися злого хвату не міг. Світ поступово згасав, востаннє долинавши пронизливим скрипом прихованого люка. 

Дикий нелюдський стогін і долоні, врешті ослабли, даючи змогу Вацлаву з останніх сил стрибнути до місця, де востаннє бачив він свою зброю. Постріл крізь туман. Занадто необачний й поспішний, втім як завжди влучний. Стріла зі срібним наконечником увійшла до серця кровопивці, а барви поволі наповнили собою кімнату.

За стінами будинку почувся тупіт упирів, що набігали. Ці троє були лише одними з небагатьох, хто цієї ночі прийшов по його голову.

Поряд з тілом вампіра, стискаючи у тремтячих долонях стилет, завмерла Ханна. Яка ж вона гарна, й тьмяному світлу масляної лампи цього не приховати.