Епілог

Початок дев'яностих видався непростим періодом для пострадянських держав загалом і космічної галузі зокрема. Не оминула криза і космодром "Байконур". Моїх батьків, нарівні з іншими фахівцями відправили додому раніше терміну. Так, в середині літа, вони несподівано прилетіли до Владивостока, з наміром забрати мене додому. Пам'ятаючи історію Олексія Петровича, я делікатно відмовився. Ще трохи я мав побути там, аби потім не жалкувати усе життя про втрачене кохання. Дядько Слава, теж не хотів, щоб я їхав раніше, і підтримав мене при розмові з батьками.

- От і виріс наш хлопчик, - сказала мама.

- Головне, щоб і далі жив своїм розумом, - філософськи погодився з нею тато.

Коли Яна поїхала до бабусі, я не знаходив собі місця. Дядько Слава цілими днями пропадав на роботі, і частенько з'являвся лише пізно ввечері. На п'ятий день, не в змозі впоратися з тугою, я вирішив розвіятися і поїхав у гості до Савелія.

Вдома його не застав, зате біля під'їзду зіткнувся з Олексієм Петровичем та тіткою Зоєю. Вони мене тут же потягли до себе напувати чаєм з тортом, не перестаючи висловлювати подяку. Спочатку мене це бентежило, але потім змирився і після чергового "Якби не ти", вже згідно кивав.

- А де та дівчинка, з якою ви приходили до мене минулого разу? - поцікавився Олексій Петрович, відрізаючи мені третій шматок торта.

- До бабусі поїхала, - зітхнув я, - ще цілий тиждень чекати.

- А тебе не покликала з собою? - співчутливо спитала тітка Зоя.

- Кликала. Але я відмовився. Якось незручно.

- Незручно, дванадцята година в літаку летіти. А раз запрошують, гріх відмовлятися, - повчально підняв палець Олексій Петрович.

- Це точно, - підтримала його тітка Зіна, - Бачиш, як у нас вийшло. Всю молодість втратили. Тож, вчись краще, Владику, на наших помилках.

Одразу після чаювання я поїхав до батьків Яни, аби дізнатися адресу її бабусі в Находці.

- Оце ти добре придумав. Заразом Клавдії Семенівні нашій допоможете трошки по господарству, бо ми з Лізою після переїзду так рідко буваємо в неї. Та і Яна там, мабуть, занудьгувала. Ви тільки це, - дядько Гриша зніяковів, підбираючи слова, - Спочатку гроші, потім стільці. Або ні, навпаки.

- Що ти несеш, Гришу? – не витримала Єлизавета Адамівна.

- Ну, я це. Я мав на увазі - спочатку весілля, а потім вже того, все інше. Я сподіваюся на твою порядність одним словом.

Я коли зрозумів, що дядько Гриша хоче мені сказати аж зашарівся. Та на допомогу вчасно прийшла Єлізавета Адамівна.

- Влад, твоя книга залишилася в мене. А я все забуваю її повернути. Ти так і не дочитав її?

- Не встиг ще.

- Обов'язково дочитай! Там такі пристрасті у потязі творяться. І це все за кілька днів, уявляєш? Не те що ми, тиждень їхали, а єдина пригода - речі поцупили, - розчаровано скривила губи жінка.

Дядько Грицько в цей час за її спиною робив страшні очі і театральними жестами прикривав собі рота, виразно дивлячись на мене. Але в мене й самого вистачило б розуму не говорити зайвого.

Дядько Слава, почувши про мої плани, запропонував відвезти в Находку зранку машиною.

- У мене якраз вихідний, заразом до старого товариша заскочу.

Я, звичайно, не заперечував.

Знайшовши потрібний будинок, я підійшов до хвіртки. Посеред затишного дворика, в тіні розлогої берізки, спиною до мене сиділа Яна. Навпроти неї натирала в миску яблука мініатюрна старенька жінка. Помітивши мене, вона пильно подивилася мені в обличчя, потім пробігши поглядом з голови до ніг, заявила:

- Яночко, не інакше, твій кавалер завітав. Біжи зустрічати!

***

- Тату, тату! А це що, теж море? - підбіг до нас з Яною молодший син. Ми стояли на Тарасовій горі й милувалися Каневським водосховищем.

- Ні синку, то річка така широка в цьому місці. Про море ти краще в мами спитай. Я й досі пам'ятаю її сюрприз.

Тієї неділі ми всією родиною вирішили поїхати до міста де я народився і виріс. То були чудові вихідні. Чомусь саме той епізод я потім часто згадуватиму на фронті, коли у 2014 році почнеться клята війна. А ще грітиме душу, що колись давно я вмовив Яну переїхати зі мною до Києва і наші діти ніколи не вчитимуть в школі біографії тиранів, вбивць та інших імперських покидьків. 
 

Кінець