Глава 6. Сюрпризи Пензи

Акуратно поклавши Яні під голову подушку, я стрибнув на верхню полицю. Надлишок емоцій, який весь цей час тримав мене в гіпертонусі, за кілька хвилин переніс в глибокий сон.

"Мені наснилося що я сиджу за барною стійкою круїзного лайнера. Не поспішаючи потягую з високого келиха якийсь напій і спостерігаю як за кормою бірюза морської гладіни розходитися в сторони білими баранчиками хвиль. Грає жива музика. Соло на саксофоні – останній елемент пазла ідеальної атмосфери релаксу.

Гаряче. Починаються танці. На імпровізованому танцполі з'являються засмаглі дівчата в купльниках і починають танцювати під звуки саксафону. Помічають мене і жестами зазивають приєднуватись до танцю. Намагаюся повторювати рухи дівчат у такт музиці. Заливаючись сміхом, красуні підначують продовжувати. Тільки но я входжу в азарт, відчуваю на собі погляд.

Молоденька блондинка в пляжній туніці сидить на моєму табуреті за барною стійкою. Темні окуляри закривають третину обличчя дівчини. Помічаю на її губах поблажливу посмішку. Схожу навіть на глузування.

- Продовжуй, у тебе непогано виходить, - чую я знайомий голос Яни.

Хочеться провалитися під землю. Точніше крізь палубу прямо в море, щоб прохолодна вода приховала сліди сорому, остудивши залите фарбою обличчя." 

Я відчув, що втрачаю рівновагу і, ледь не впавши з верхньої полиці, прокинувся. Розплющив очі, озирнувся і зітхнув з полегшенням. Моя ганьба залишилася уві сні. Годинник показував - початок дванадцятого. Потяг стояв на якійсь станції.

- Цікаво куди всі поділися? - подумав спускаючись на підлогу.

В коридорі також нікого. Підійшов до аркуша з розкладом, навпроти провідниці.

- Балашов. Час стоянки двадцять три хвилини, - прочитав вголос і ще раз поглянув на годинник.

До відправлення п'ятнадцять хвилин. Встигаю вийти надвір вдихнути свіжого повітря і розім'ятися після сну.

Станція Балашов виявилася меншою за злощасні Валуйки. Натомість народу на пероні зібралося, як на ринку перед Новим роком. Торговці з візками навперебій пропонували свій товар. Хтось пиріжки, хтось напої. Товстий дядько у кашкеті навіть повноцінні обіди розклав на імпровізованій вітрині із коробок. Цікаво, де ж Яна? Тільки я це подумав, як пролунав голос дядька Грицька:

- Вітаю, Влад! Виспався? Дочка каже, ви до ранку не спали. Ось що означає молодість! Я вже, якщо не ляжу вчасно, весь день потім мучаюся, - він хотів ще додати, але Єлизавета Адамівна перебила.

- Владику, що в тебе з обличчям?

Значить Яна про мої нічні пригоди нічого не розповіла. Вже легше.

- Стовп не помітив у темряві, - миттю збрехав я не бажаючи вдаватися в подробиці.

Провідниця почала зазивати на посадку.

- Проходимо, проходимо. За кілька хвилин поїдемо. О Боже! Що з тобою? З полиці впав? Зайдеш я тобі дам ремені. Вбитися не вистачало ще в моєму вагоні, прости Господи. Проходимо, проходимо. На ходу нікому не відчинятиму.

Я не заперечував. З полиці так з полиці, мені ж краще. Відпала необхідність вигадувати, як зі стовпом не розминувся на порожній платформі посеред ночі.

Переглянувши ще раз маршрутний лист, почав згадувати які з назв знаю. Більшість станцій виявилися невідомими. На них потяг не затримувався довше кількох хвилин. Спочатку знайомі міста траплялися часто: Пенза, Самара, Уфа, Челябінськ, Омськ, Новосибірськ, Красноярськ. Потім рідше: Іркутськ, Улан-Уде. А від Чити до Владивостока взагалі чув тільки про Хабаровськ.

Проковтнувши два пиріжки з капустою, куплених на вулиці, зрозумів, що цього мало. Дядько Гриша запропонував приєднатися до їхнього столу. Я скоса подивився на запеченого півня і, проковтнувши слину, сказав:

- Ви ж не схотіли зі мною місцями махнутися. То я не візьму вашого півня.

- Ну, я дивлюся, ти все одно свого добився. Прокидаюся вранці, а Янка на твоєму місці спить, а ти нагорі.

- Тату, справді, чому ти не хочеш із Владом помінятися? – несподівано спитала Яна.

- Гаразд, виключно заради того, щоб він не відмовлявся від частування, - підморгуючи, сказав Григорій Степанович.

Після ситного обіду Яна заявила, що у неї "злипаються" очі. Забралася нагору і відразу заснула. Я на диво спати не хотів, тому вирішив трохи пройтися. Гуляти вузьким коридором поїзда, що рухається, задоволення таке ж, приблизно, як стригти нігті за кермом велосипеда. Мені це швидко набридло і вийшов у тамбур.

- Ага, попався, - увірвалася як буревій і накинулася на мене провідниця. - Тю, я думала ти тут куриш, - вже спокійним голосом додала вона, не помітивши ні диму, ні цигарок в мене.

- Я ніде не курю. Я чекаю зупинку.

- Зараз буде. Стоянка десять хвилин, далеко не відходь.

Потяг зупинився перед гарною синьо-білою будівлею у два поверхи. Високі стрілчасті вікна та вежі на даху надавали йому колориту минулих століть. Мені подобалися старі вокзали. Сучасні не викликали таких емоцій. А від цього прямо віяло якоюсь цікавою історією. Перед очима пливли картини часів, коли локомотивів на електротязі ще не вигадали, а вокзали потопали в клубах диму та пари. Згадав про книгу, яку почав читати перед зустріччю з Яною. Зараз якраз буде зручна нагода продовжити.

Окрім мене, більше не вийшов ніхто і ніхто не сідав. Тому багато провідників навіть не відкривали сходів, а тільки визирали на вулицю, висунувши голови в синіх пілотках. Я відчув ніяковість.

- Ви давно тут працюєте?

Провідниця на секунду задумалася, зсунувши густі брови.

- Третій десяток, майже. незабаром трудовий ювілей.

- Солідно. Плюбляєте свою роботу?

- Це вже не робота, це частина життя. Хоч і нелегка праця, - зітхнула вона. - Але я не уявляю себе в іншому місці. Потяг мені як рідний дім.

Її слова справили на мене подвійне враження. з одного боку – нелегка праця, з іншого – рідний дім. Не зрозуміло. Як на мене, то чи з роботою щось не так, чи з домом. 

Напевно, тому я вибрав такий факультет при вступі. Знав, як важко працювала бабуся в молодості на заводі. Не раз чув від батьків про різні небезпечні чинники, які діють людей у них на роботі. Дідусь, по батьковій лінії, загинув під час прокладання тунелю. Двоюрідний дядько в забої на Донбасі. І таких випадків не перерахувати. Я ж вірив у робототехніку. У її можливості полегшити працю простим робітникам. Позбавити їх невиправданих ризиків.