Глава 13

Настав день змагань, я вся на нервах із самого утра. Зі мною іще залишилась на одну ніч Емілі щоб я не дуже хвилювалсь. І за це я їй дуже вдячна. Сьогодні будуть змагатися 5 команд включая і нас. Сьогодні ми змагаємось проти "Бруклінські Барси". А завтра проти "Стаффордські Сяйво". А іще є "Квінзькі Королеви" і "Бранкські Вовчиці".

Нам сказали вже бути у спортзалі у 10 годин дня а змагання почнуться у 12. Тому я вже із 10 сиджу і гризу нігті. Наша команда грає сама першою, і боюсь просто облажаться.

– Та не переживай, ми виграємо, я чула вони не дуже грають – каже Еліза, якби не вона я б не знаю що було. Їй теж дуже вдячна вона мене весь ранок підбадьорувала. Десь там на трибунах сидить Емілі.
– Ладно, пішли вже туди, скоро будемо грать – ми виходимо і йдемо на лавочки де вже почти всі наші. Немає тільки  нашого капітану. А тут вона підходить.

Але я замітила що я не взяла воду сюди, а не хочеться бігти у роздягальню коли перерва тільки 5 хвилин. Тому я пішла по неї поки не навчалась гра. Вона як раз стояла на лавочці де я її і звлишила,  я бистро її схватила і побігла, і як раз вчасно наші вже строїлись і я побігла до них.

Ми заспівали гімн, привітали іншу команду і почали ставать на свої місця. Я витерла потні руки об свої ноги і приготувалась приймати м'ячі. Серце стукало як бешене. Вони подали перший м'яч і я його прийняла накинула Лілії а вона мені і я вдарила між блоками які вони ставили і забила гол. Всі навкруги почали хлопать. Так пройшло пів партії, рахунок був 16:13 і ми вигравали. Містер Дуглас взяв тайм-аут.

Ми підійшли до нього і він почав нас хвалить а я підійшла до води і почала її пить. Вона мала не той смак але я не звернула на це уваги. Наш час вийшов і ми пішли на поле на тіж самі місця.

Ми подавали м'яч, і вони його прийняли і розіграли. І атакували ним, ми його прийняли і також атакували і забили. Через минут сім у мене почала дуже боліть голова і пливти у очах. Я не могла зосередитися на м'ячі. Я показала тренеру щоб він взяв тайм-аут і він показав судді що бере тайм-аут. Я пішла із поля а містер Дуглас підійшов до мене.

– Що сталось? – питає він мене. А я не можу розібрати його слів, усе плеве перед очима.
– Мені погано –ледве відповідаю я

– Зараз ми розберемось. Трейсі йди на поле – і вони продовжили грать. Як я зрозуміла.
– Що з нею? – почула я іще один голос.
– Я не знаю, вона попросила тайм-аут і прийшла ледве шевеля ногами – відповідає містер Дуглас.

– Потрібно викликати лікарів – каже невідомий голос – я її відведу до них – каже голос і допомагає мені встать – ти йти можеш пр.. – але я вже не почула, мене поглинула тьма.