Глава 10

Сьогодні був останній день тижня, Емілі мене знову підвезла до спортзалу і поспитала чи може вона зі мною підти подивитись як ми тренуємось.
– Я думаю що можна, але ми сьогодні тренуємось у спортивному залі, не на полі, тому можливо завтра – вона усміхається і прощається зі мною і їде.

Спортивний зал знаходиться там де і спортзал. Просто в іншому крилі. Коли я прийшла всі вже були там. Ми були самі у цьому спортивному залі. 
– О ти вже прийшла, іди на бігову доріжку – каже мені містер Дуглас.

– І вам добрий день – кажу я а тоді згадую про Емілі – містер Дуглас а можна завтра прийде на наше тренування подивитись моя подружка ? – питаю я у нього.
– Ну якщо подивитись, то нехай, можливо хлопці будуть краще грать коли побачать що можуть опозориться перед кимось – я на це усміхнулась і пішла до бігової доріжки. Там бігали Еліза і Наташа.
– Привіт дівчата – кажу їм і усміхаюсь.
– О, сьогодні настрій кращий, привіт – каже Еліза. За ці дні ми із нею зблизились найкраще. 

– Привіт – каже Наташа. Я стаю на бігову доріжку налаштовую такі ж дані як і в дівчат і починаю бігать. Дівчата іще трохи пробігали і пішли на інший тринажер. А я як прийшла трошки пізніше залишилась іще бігать. 

– Сьогодні принцеса в настрої – заходить на сусідню бігову доріжку Раян.
– Можливо не надовго – відповідаю я, бо вже злість наростає при одному вигляді Раяна. Хоть він і привабливий, і подивиться є на що, але виводить він мене, несамовито добре.

Я щоб довго із ним не залишатись пішла на інший тринажер. Містер Дуглас сказав йти на підтягування лежачи. Тобто піднімать штангу лежачи. Я лягла на ту лавочку яка була там, захватила ручку штанги зняла її із тримача і почала опускать її і піднімать. Так я зробила 5 разів, хотіла піднять шостий але вже не змогла.

Штанга лежала на моїх грудях і я не могла її піднять. Я пробувала її піднять але не можу. Я вже хотіла звати на допомогу, як хтось підійшов і підняв штангу. Я піднялась і хотіла вже подякувати своєму рятівнику як побачила Раяна.

– Даже не подякуєш принцеса? – усміхнувся Раян, своєю усмішкою, від якої у мене перевернулось все в середині.
– Обійдешся – відповідаю і йду на інший тринажер.

Пройшло вже близько 2 годин. Всі вже замучені, нас містер Дуглас поганяв на славу.  Ми ледве долізли до роздягальні. Всі м'язи боліли від нагрузки. Я вийшла і подзвонила таксі. 

– Може тебе підкинуть принцеса? – підходить до мене ззаду Раян.
– Ні, дякую – кажу йому і втуплююсь в телефон.
– Можливо ти погодишся прогулятись сьогодні із Лордом, він сумує за тобою – каже Раян, цим він мене здивував.
– За мною? – повертаюсь до нього обличчям.
– Так, він завжди мене веде в той парк де він  тебе бачив – він закочує очі.
– Я.. подумаю – і тут приїжджає таксі і я йду до нього. Те що він мені запропонував мене здивувало.