Глава 28

КАМІЛА

Князь одразу набрав когось телефоном і попросив привезти чисті речі. Але з-за столу він забрав мене з собою, аби я чекала з ним, доки привезуть його одяг та він переодягнеться. Він лютував, сердився, але не звинувачував мене. А я вдавано образилася і звинуватила у всьому Дмитра, який і налив оте вино. А я ж відмовлялася.

Коли привезли речі, я вийшла з кімнати, залишивши Князя одного. Зупинившись у коридорі біля вікна, видихнула. Ну от зараз Князь передягнеться і дихати стане легше.

— І чого ти тут одна?

Я аж здригнулася від несподіванки. Оглядаюся — до мене з лукавою посмішкою наближається Дмитро.

— Тому, що тебе це не обходить! — фиркаю, обертаючись назад до вікна. Цей тип мене дратує.

— Ой-ой, які ми грубі! Тобі ж не личить.

Зупиняється поруч товариш мого чоловіка. Я ж відверто зиркаю на нього і невдоволено кидаю:

— Я твоєї думки не питала, і мені краще знати, що мені личить.

— Навіть так! — глузує Дмитро.

Я спалахую гнівом, наче сірник, і розлючено зиркаю на чоловіка.

— Послухай, ти чого сюди приперся? Твоє місце у залі, тож будь добрий, залиш мене.

— Ей, лялю, ти свій норов притримай, бо я Князю такого про тебе нарозказую, що він завтра на розлучення подасть.

Хмикнувши чоловікові в обличчя, зловтішно посміхаюся.

— Не забудь розповісти, як чіплявся до мене на дівич-вечорі, а я тебе відшила, — з презирством дивлюся на чоловіка й питаю. — До речі, твоя дружина знає про це, чи може варто розповісти?

— Ти не посмієш, — озлоблено шипить Дмитро.

— А хто мені заборонить? Може, ти? — роздратовано перепитую. — А якщо хочеш, аби я про все не розповіла ні Князю, ні твоїй дружині, то забирайся звідси та не дратуй мене своєю присутністю...

Дмитро дивиться на мене з неприхованою ненавистю.

— Ну ти й стерво. Ти ще пожалкуєш, що з’явилася в житті Князя, а я зроблю все, щоб стерти тебе в порошок. Максимові таке правильне стерво, як ти, не треба. Ти ж...

— Не зрозумів! А, що тут відбувається? — раптом перебиває Дмитра Князь, що з’явився так несподівано.

Напевно, захопившись емоційною розмовою, я не помітила його.

Нервово ковтаю. Від нервів мене проймає тремтіння. Тому, оминаючи товариша свого чоловіка, йду повз нього самого. Раптом він хапає мене за руку й притягує до себе. Відверто та невдоволено заглядає в очі й холодним тоном наказує:

— Каміло, зачекай! — а тоді, зиркнувши на товариша, теж наказує: — Дмитре, поясни, що ти тут робиш? І чому таким тоном і такими словами розмовляв з Камілою?

Моє хвилювання лише посилюється, але я прикипаю поглядом до товариша чоловіка. Мені цікаво, що він відповість? А ще цікаво, що саме з нашої розмови почув Князь?

— Тому, що твоя дружина зовсім не та, за яку себе видає. Поводиться наче недоторкана, як сама в той час... — він замовкає і просто мовчить.

— Що сама? — цікавиться Максим, пригортаючи мене до себе. Я здивована, бо в його діях немає жорсткості. — Договорюй, Дмитре!

Мені страшно, бо я добре відчуваю, що Князь розсердився не на жарт. Хочу звільнитися з обіймів чоловіка, але він міцніше притискає мене до себе.

— Максиме, відпусти, — тихо прошуся.

— Зачекай, ще трішки, — просить він у відповідь і знову звертається до товариша: — Дмитре, поясни! Чому ти таким тоном розмовляв з Камілою і навіщо прийшов сюди? І за, що погрожував?

— Твоя дружина — стерво! — невдоволено фиркає чоловік навпроти.

— Обґрунтуй! — суворо наказує Князь.

— Максе, ти сліпий! — шипить Дмитро. — Та ти тільки глянь на неї...

— Дмитре, це не пояснення. Я не дозволю ображати свою дружину...

Товариш мого чоловіка заходиться сміхом і зухвало кидає:

— Максе, вона ж тобі не дружина. Це все фіктивно. Вона ж тобі потрібна для твоїх доньок, але я дуже сумніваюся, що така, як вона, може полюбити когось, окрім себе...

— Дмитре, припини негайно! — гримає Князь, а тоді звертається до мене: — Каміло, поясни! Чому Дмитро так з тобою розмовляв?

Пильно дивлюся на свого чоловіка. Мені не хочеться псувати дружбу цих чоловіків, але хоч Князь мені ніхто, хочеться відкрити йому очі. І після погроз цього Дмитра мовчати не хочеться. Зволожую вуста і випалюю:

— Максиме, позавчора увечері я образила твого товариша. Справа в тім, що я святкувала дівич-вечір, і цей красень теж там був. І був не один, але наявність його дружини не завадила йому клеїтися ще й до мене. Я відшила його, от він і образився. А ще погрожував... — зітхаю і сухо додаю. — Зачотні у тебе друзі, Максиме... Залишається лише поспівчувати, — видихаю. — Я все сказала, а тепер відпусти.

Князь притискає мене до себе, наче не чує, і з люттю дивиться на товариша.

— Дмитре, це правда?

— Ага, правда! — фиркає він. — Кого ти слухаєш? Це вона вирішила посварити нас. І зауваж, вона тобі тільки добу як дружина... На мене наклеп звела. Сніжанку прогнала... Уяви, що буде через рік.

Я вириваюся з обіймів Князя і, відступивши від нього, кидаю:

— Максиме, ти можеш вірити у, що хочеш, але в тому клубі камери є, і на них все видно. Я ж оправдовуватися не буду. Хочеш, зателефоную, і відео через кілька хвилин скинуть мені на пошту.

Князь з хвилину мовчить, а тоді заявляє:

— А хочу...

— Та йдіть до біса обоє, — фиркає роздратовано Дмитро і йде від нас.

Видихаю і, обнявши себе руками, теж йду на вихід. Мені просто хочеться поїхати звідси.

— Каміло, зачекай, — спокійно просить Максим.

Зупиняюся і не можу впоратися з емоціями. Від нервів тремчу. Чоловік, підійшовши, зупиняється напроти.

— Каміло, ти сказала правду? — надто серйозно цікавиться він.

Набравши повні легені повітря, видихаю його.

— Максиме, мені обманювати резону немає. Через твого Дмитра я передчасно покинула мій дівич-вечір.

Він, звузивши зіниці, пильно дивиться на мене з хвилину, а тоді просить: