Глава 27

КАМІЛА

Добре, що Князь всю дорогу мовчав, бо він мене так розізлив, що якби сказав хоч слово, то вислухав би все, що я про нього думаю. І наявність водія та охоронця в машині мене б точно не зупинила. Привідкриваю вікно, бо мій чоловік напшикався якоюсь гидотою, від якої мене реально нудить. Фу, що він такого на себе вилив, що смердить, як старий немитий дід?

Я вже присунулася до самісіньких дверей і ледь стримуюся, аби не зробити йому зауваження.

Коли машина нарешті зупиняється під рестораном, я сама виходжу з машини. Князь лиш встигає сказати пів слова, але я, гримнувши дверцятами, повільно йду до входу у заклад.

Максим наздогнав мене швидко, зловивши делікатно за руку, змусив зупинитися.

— Серденько, що це щойно було? Невже важко було дочекатися, доки я відчиню тобі дверцята? — шипить він та невдоволено додає: — На людях не потрібно показувати свій характер та неприязнь до мене.

Забираю свою руку і вирішую бути щирою з цим чоловіком.

— Це не характер, коханий! Це твій смердючий парфум. Чим ти облився, що пахнеш так дурно?

Чоловік великими очиськами п’ялиться на мене й невдоволено питає:

— Каміло, ти зараз серйозно?

Звужую зіниці й невдоволено перепитую:

— Невже схоже, що я жартую? — доки він кліпає, правдиво додаю: — Мене нудить від твого дивного аромату.

— Каміло, я віддав кругленьку суму за ці парфуми. Це лімітована серія відомого бренду, це парфуми з феромонами...

Ця гучна заява викликає у мене істеричний сміх, і мене понесло.

— З феромонами, значить? — перепитую крізь сміх. — Ти кого спокушати зібрався цим диким ароматом? Сніжани нема, а в мене, як бачиш, зворотна реакція. Схоже, тебе розвели. — заспокоївшись, зітхаю і капризно заявляю: — Якщо ти не знімеш з себе одяг із цим ароматом, то тримайся від мене якнайдалі...

Розвернувшись, іду до ресторану. По міміці чоловіка помітно, що він сердитий. Але нема чого лити на себе все підряд, бо так модно.

Зробивши кілька кроків, здригаюся від того, що Князь ловить мою руку і, міцно стиснувши її, шипить:

— Досить капризів, серденько, в зал ми повинні увійти за руку.

Мовчу. Повинні, то повинні. Потерплю. Корона не злетить, але я щось вигадаю, аби не нюхати цей брендовий аромат увесь вечір.

Увійшовши в ресторан, Князь знімає мою шубку і веде мене до столу. Ловлю на собі надто відвертий погляд Дмитра. Вдаю, що не помітила цього. Але мені здалося, що це добре побачив Максим. Мені навіть видалося, що він на секунду стиснув мою руку міцніше.

Як тільки присідаємо за столик, я відсуваюся від Князя. Апетиту немає, тому, поклавши телефон на коліна, пишу подругам. Прошу їх теж підтягуватися до ресторану. Але вже через хвилину отримую відмову від обох. Завтра робочий день, а вони і так почуваються не найкраще. Звісно, шкода, але я все розумію.

Краєм ока помічаю, як Князь перешіптується зі своїм товаришем. Мені не цікаво, про що вони розмовляють. Хоча трохи підбішує, що кохана Дмитра бере участь у цій розмові й вульгарно регоче на весь зал.

Мій погляд стрибає на повний келих вина, який мені щедро налив Дмитро. Я відмовлялася, та він мене не почув. Що ж, зараз Князь скаже спасибі своєму товаришеві. Легенько смикаю свого чоловіка за руку, і коли він повертається до мене, шепочу:

— Я зараз повернуся.

— Ти куди? — напружено цікавиться він.

— До вбиральні.

— Може, провести?

Мене така турбота дивує, і я з посмішкою на вустах відмовляюся:

— Спасибі, я сама!

Встаю з-за столу й, ніби ненароком, штовхаю свій келих з вином, який перевертається на білосніжну сорочку Князя та на штани, залишаючи солідну пляму на одязі. Закриваю вуста рукою і винувато кидаю:

— Ой, пробач! Я не хотіла.

Максим великими очима дивиться на мене. В нього паніка. Напевно, йому іще не доводилося бути у такій пікантній ситуації. Що ж, усе коли-небудь буває вперше. І якби не його брендові парфуми — нічого б не було.