Глава 22

МАКСИМ

Стою, мов між двох вогнів. Я не хотів брати Сніжану зі собою до свого дому. Вона тут не частий гість. Сьогодні — втретє. Цю дівчину дуже не люблять мої діти. Вони її на дух не переносять.

Сніжана зателефонувала мені з самого ранку, плакала, просила приїхати. Коли ж приїхав до неї — намагалася спокусити, та я настільки виснажений, що не хочу нічого. Трохи повтішавши Сніжану, я почав прощатися, але вона почала проситися зі мною. Знову плакала, і я не зміг їй відмовити. От і привіз сюди. І зараз дещо шокований претензіями своєї дружини. Наші стосунки фіктивні, тому я дещо не розумію її капризів.

— Макс, я нікуди не поїду, — надувши накачані гіалуронкою губи, заявляє білявка. — Хай вона йде, — вказує поглядом на Камілу.

Дратуюся й наказовим тоном ставлю дівчину перед фактом.

— Сніжано, припини! Ти поїдеш...

— Я не хочу...

— Тату!

Оглядаюся і дещо збентежений. На сходах стоять мої дівчатка. На милих личках гуляє невдоволення. Важко зітхаю. Тільки їх не вистачало. Не хочу, аби діти бачили мої розбірки. Видихаю і йду до близнят. Підійшовши до них, лагідно прошу:

— Донечки мої, йдіть до будинку. Я зараз прийду до вас.

— Обіцяєш? — мружиться Соня.

— Обіцяю, — переконливо запевняю.

Ловлю на собі невдоволений погляд Насті.

— І хай ця сніжна красуня їде звідси. Ми її бачити не хочемо, — капризно заявляє вона.

Зітхаю. Мене напружують капризи доньок, але не послухатися їх не можу.

— Любі мої красуні, ідіть до будинку, а я зараз усе владнаю і повернуся.

Діти покірно йдуть до будинку, і, коли за ними зачиняються двері, Сніжана капризно заявляє:

— Максе, я нікуди не поїду. Ти геть з котушок злетів. Тобою командують усі, кому не лінь, а ти ведешся. Я хочу...

— Досить, Сніжано, — гримаю я і суворо наказую. — Ти хочеш поїхати додому, і це не обговорюється.

— Ах так! — лютує білявка. — Я поїду, але мене більше не шукай і приїжджати не потрібно. Бачити тебе не хочу.

Я на мить зажмурюю очі і проводжаю білявку поглядом. Мені шкода її, але зараз мусить бути так.

Переводжу погляд на Камілу, яка стоїть осторонь. Видихнувши повільно, наближаюся до неї. Моя дружина гарно виглядає, має шик, лоск, і в порівнянні зі Сніжаною — вона інтелігентна панночка. Зрештою, таке враження склалося про неї, коли я її вперше побачив пів року тому.

Зупиняюся біля шатенки й, примруживши одне око, цікавлюся:

— Задоволена? Сніжана пішла...

Дівчина різко обертається й невдоволено заглядає в мої очі. На її милому обличчі панує суцільне невдоволення.

— А чим я повинна бути задоволена, коханий? Чим? Поясни?! — вона скидає гриву кивком голови з очей і роздратовано додає: — Мене розбудили твої доньки, мали до мене претензії, наче я перед ними в чомусь завинила. А потім з’явився ти і в перший день нашого сімейного життя притяг коханку у наш дім... — вона нервово зволожує красиві вуста і додає: — То чим я маю бути задоволена?

Пильно дивлюся на красиву дівчину. Вона має рацію, але вона дещо забула — наш шлюб фіктивний.

— Каміло, ходімо до будинку, нам поговорити потрібно, — сухо прошу.

— Я не хочу з тобою говорити, — нервово кидає моя дружина і холодно цікавиться: — Чому ти вчора не сказав, що ці дівчатка — твої доньки?

Пильно дивлюся на дівчину і чесно випалюю:

— Я гадав, що тобі це буде не цікаво. Ти ж не захотіла зустрітися перед весіллям... І зараз знову відмовляєшся поговорити по-людськи, а потім знову будеш ображатися, що ти чогось не знаєш.

Каміла невдоволено з хвилину дивиться на мене, а тоді так само кидає:

— Ти спочатку з доньками поговори, а то вони тебе з самого ранку шукають. А я поки поїду в одне місце.

— Куди? — одразу напружено цікавлюся.

— Туди, куди мені потрібно, — відмахується вона і цілком серйозно додає: — Я ж тебе не питаю, з ким ти провів шлюбну ніч і куди поплівся з самого ранку...

Знову лише важко зітхаю й питаю те, що мене цікавить найбільше:

— Ти надовго?

— Як вийде, — відмахується вона та йде на вихід з двору.

Проводжаю її пильним поглядом. Оце характер у дівчиська. Не хочу, аби вона йшла. Краще б вона залишилася. Нам реально потрібно так багато обговорити, але, може, краще хай іде — може, хоч трохи охолоне.