Глава 16

МАКСИМ

Повернувшись за стіл, Каміла здивована, адже на неї справді чекає лате. Вона пригублює його і переводить погляд на мене.

— Максиме, хто он той тип у червоному костюмі, що танцює поруч із білявкою теж у червоній сукні? Ти ще розмовляв із ним за столом?!

Прикипаю поглядом до юрби, що танцює, хоча мені навіть дивитися туди не треба. Я знаю, хто це.

— Мій товариш.

Моя дружина знову робить ковток латте й великими очима дивиться на мене.

— А чому він у червоному? У нас же весілля у фіолетових тонах...

— Червоний — це улюблений колір Дмитра, — сухо пояснюю й питаю: — А чому ти питаєш?

Каміла знизує плечима й відмахується.

— Просто цікаво, — вона знову смакує свій напій і неоднозначно кидає: — Хоча червоний йому пасує.

— Справді?! — з недовірою перепитую.

Каміла ігнорує моє питання й питає у відповідь:

— А ця білявка, що поруч із ним, хто вона твоєму другу?

— Дружина.

Очі моєї дружини після цього слова округлилися.

— Як вона з ним живе?

Тепер таким питанням заскочений я.

— Тобто?! — з повним нерозумінням перепитую. — Що ти маєш на увазі?

— Нічого, — відмахується вона і знову смакує свій напій.

— Каміло, ти, що знаєш цього чоловіка? — не можу заспокоїтися.

Вона переводить погляд на мене й тихо кидає:

— На щастя, ні. І повір, знати не хочу. Нас можеш не знайомити, якщо не хочеш, аби було так, як зі Сніжаною.

Неприємні відчуття охоплюють мене. Що вона має на увазі? Чому говорить загадками?

— Каміло, поясни! — вимогливо прошу.

Вона хмикає, ставить чашку на стіл і, повернувшись до мене, тихо й надто серйозно випалює:

— Знаєш, друзів пізнаються тільки в біді. Не можу сказати нічого за своїх дівчат, але з таким другом, як у тебе, ворогів не треба. Але це не моя справа, ти ж стовідсотково знаєш його роками, тому не зважай.

— Каміло, це не пояснення, — напружено кидаю. Не думаю, що ця дівчина може зводити наклеп на Дмитра. Їй резону нема. — Серденько, не потрібно ходити довкола. Просто скажи, як є.

Дружина важко видихає і спирається на спинку крісла. Довго мовчить, бавлячись обручкою, а тоді кидає:

— Максиме, не заважай. В мене часто буває, що людину бачу вперше, а складається враження, що вона підла. У душі з’являється неприязнь, яку я навіть пояснити не можу.

— І часто ти помиляєшся в людях? — ставлю питання по-іншому.

— Буває.

Хмикаю — це теж не відповідь. Але схоже, мені потрібно придивитися до Дмитра, бо я переконаний, що слова сказані моєю дружиною не просто так. Наш шлюб фіктивний, і сварити нас із Дмитром Камілі немає сенсу. Я переконаний — тут щось інше. Сподіваюся, я таки дізнаюся, чому такі застереження дала мені ця мала. Бо відчуваю — на її слова є вагома причина.