Глава 15

МАКСИМ

Дивлячись на свою дружину, подумки порівнюю її та Сніжану і ловлю себе на тому, що моя дружина вірно сказала. Сніжана завжди буде тільки розвагою. Тому, що вона вітряна, старається вдавати з себе беззахисну, бідолашну. Спочатку це викликає жалість, але згодом починає дратувати.

— Старий, і як тобі твоя дружина?! — раптом цікавиться пошепки Дмитро, нахилившись до мене, чим змусив покинути свої роздуми. Товариш зі своєю дружиною сидить поруч.

Повернувшись до нього, посміхаюся і чесно зізнаюся:

— Вона вогонь! Справді не чекав...

— Ага! — фиркає Дмитро з недовірою і так само дивиться на мене.

— Я тобі кажу, — запевняю, а тоді питаю: — Чи, може, ти бачиш десь тут Сніжану?

Товариш з недовірою окидає поглядом зал та великими очима дивиться на мене.

— А де вона?

— А нема, — розводжу руками. — Додому поїхала.

— І ще скажи, що то ота манюня її спровадила?! — голосом, повним недовіри, цікавиться Дмитро.

— Прикинь! — цілком серйозно кидаю.

Товариш, нахилившись, заглядає на мою дружину, а я суворо наказую:

— Дім, досить витріщатися, краще піди та зроби їй лате.

— Макс, ти з котушок злетів?! — шипить невдоволено Дмитро. — Ви знайомі заледве годину, а ти вже в неї на побігеньках...

Мене ця заява дратує, тому невдоволено шиплю:

— Дмитре, сьогодні можна. Зрештою, можна зробити виключення — це ж всього кава.

— То сьогодні кава, а завтра..?

— Не хочеш мене послухати, так і скажи, я сам піду і байдуже, як це буде виглядати, — невдоволено фиркаю та забираю серветку з колін.

— Та сиди вже, — випереджає мене Дмитро. — Я принесу.

Дмитро йде, а музики оголошують перший танець для молодят. Ловлю розгублений погляд дружини на собі й холодно питаю:

— І як ми танцювати будемо?

— Як усі! — теж неприязно відмахується вона.

Підіймаюся і подаю їй руку. Звучить моя улюблена мелодія, а я веду свою дружину на наш перший танець. У центрі танцювальної зали зроблене серце зі свічок та троянд, у яке снується білий дим зі спеціальної димової пушки.

Зупинившись у центрі серця, я охоплюю стрункий стан дівчини і веду її у повільному легкому танці. Вона так граційно рухається, і мене охоплюють дивні відчуття — моє весілля чомусь більше нагадує мені перше побачення. Нахиляюся ближче до своєї дружини, лиш тепер відзначаю, що у неї вишуканий парфум. Прикипаю поглядом до милого личка. На ньому мінімум косметики. Макіяж виглядає природним, на відміну від макіяжу Сніжани. Інколи здається, що на моїй білявці тони косметики, а парфум такий різкий, що мене інколи реально нудить. Хоча я завжди про це говорив Сніжані, та це її улюблені парфуми.

Зиркаю на довгий білий красивий манікюр — мені він дуже подобається. Білий з нюдовим, має легкий перелив та гідні завитки. Я ніколи не бачив такого манікюру у Сніжани. Він у неї незмінно червоний або з сердечками.

— Може, поімпровізуємо? — спонтанно питаю, коли Каміла заглядає в мої очі.

— А якщо не вийде? — цілком серйозно питає вона.

— Ми в будь-якому випадку нічого не втрачаємо, бо ж фотосесію уже завалили, — лиш тихо відмахуюся і ще раз перепитую: — То, що, може, все ж спробуємо?

Каміла великими очима дивиться на мене, а я прошу:

— Просто довірся мені. Ти ж зараз чудово відчуваєш мене.

Відчуваю, що моя дружина іще не розслабилася, але її тіло гнучке та податливе. Починаю з легких невимушених па. Каміла легко та плавно переходить у них. І вже за мить ми додаємо легкої імпровізації до нашого танцю, і він перестає бути таким прісним та одноманітним.

Коли наш перший танець закінчується, нам аплодують та знову кричать «Гірко». Від цього єдиного слова моя дружина кривиться, наче їй справді гірко, і розгублено дивиться на мене.

Пригортаю її до себе та знову торкаюся її малинових вуст, таких пухких і при теплі у приміщенні — прохолодних. Не тисну, просто торкаюся і ледь стримуюся, аби не перетворити цей невинний доторк на палкий та пристрасний поцілунок. Дивуюся, адже вона знову завбачливо закрила нас фатою.

Нарешті відпускаю Камілу з обіймів і прошу:

— Ходімо до столу, питимеш своє лате.

— Яке? Ми ж танцювали?! — розгублено кидає вона.

— Ходімо, — наполегливо прошу.

Йдучи до столу, кидаю погляд на батька та його подругу Світлану. Біля них крутяться Соня та Настя. Посміхаюся — ці малі непосиди сьогодні чемні. Ще б! Я пообіцяв їм відпустку у горах, тож вони он які послушні. Навіть вдають, що не знають мене.