Глава 14

МАКСИМ

Веду свою дружину у зал, де відбуватиметься бенкет. Я шокований тим, що відбулося кілька хвилин тому. Адже я позбирав усю інформацію на цю Камілу Лукаш. Спокійна, врівноважена, має невеличку власну справу. І, що дуже важливо, немає дурної слави. Одним словом, сіра мишка, від якої її темпераментний партнер ходить наліво. Саме тому я звернувся пів року тому до свого батька, аби той зробив пропозицію руки та серця Ярославу Лукашу для його доньки в обмін на тривале партнерство.

Каміла привернула мою увагу на одній з благодійних вечірок, але тоді вона була зі своїм коханим і не тільки мене, а й нікого взагалі не бачила. Очей не зводила з Кирила Рокина.

Я ж після розлучення уже не вірю жодній з жінок, хоча десь глибоко в душі мені, мабуть, теж хочеться, щоб на мене отак дивилася закохана жінка. Але... Не маю більше довіри до представниць прекрасної статі. Тому тепер для мене жодних серйозних стосунків не може бути. Лише розваги та холодний розрахунок.

Хоча після сьогоднішнього весілля дещо таки доведеться змінити. Моя новоспечена дружина не така вже й сіра мишка. Схоже, вона розлючена пантера. Тож навряд чи тепер я зможу жити так, як раніше. Тепер свої стосунки зі Сніжаною доведеться приховувати. А ще доведеться ховатися, що мене шалено дратує. Але я розумію, що моя дружинонька ще та штучка. Тож краще з нею не жартувати. Не хочу зайвої уваги до себе. Досить того, що галасу наробила колишня.

Про себе хмикаю. Цікаво, чому зараз Каміла Лукаш погодилася вийти заміж за мене? Пів року тому вона відмовилася, але оскільки я залишив пропозицію відкритою, тиждень тому вона раптом погодилася. Тепер я не знаю, чи це я нарешті дождався, чи може є інша причина?

Змушений покинути свої роздуми, бо нас зустрічає і тамада, і ведучий. Чоловіки жартують, розважають публіку. І нас запрошують за стіл.

Присідаємо на почесному місці для молодят, і тамада, згідно традицій, розпочинає весілля. Старші дружки наповнюють келихи. Але моя дружина відмовляється від напоїв і сама собі наповнює келих мінералкою. Я здивований. Дмитро казав, що вчора на дівич-вечері Каміла теж пила солодкі напої. Цікаво, це принцип такий, чи може спосіб життя? Але з’ясую це потім.

За кілька хвилин підіймаються келихи, звучать тости та привітання. І тепер мені цікаво, як реагуватиме моя дружина на те саме «Гірко».

Каміла перешіптується з подругами. Мені це не дуже подобається, бо бачив я вчора тих подруг. Ще ті фіфи. Якщо чесно, я не очікував, що Каміла так швидко піде з того дівич-вечора.

Раптом хтось з середини залу гукає: «Гірко», і його підтримують всі гості. Зацікавлено дивлюся на Камілу. А вона підіймає налякані очі на мене. Її реакція забавляє. Але коли помічаю, що вона надто напружена, нахиляюся і тихо кидаю:

— Серденько, вони не відстануть... Ти сама це розумієш...

Миле личко дівчини вмить напружується, і вона у півтону випалює:

— Мені не приємно... Я не хочу з тобою цілуватися.

— Каміло, сьогодні мусиш потерпіти. Бо ніхто не має знати, що щось не так. Зрештою, батьки хвилюватимуться...

Підіймаюся і подаю їй руку. Вона спантеличено кліпає і не сміло кладе свою тендітну руку з мереживним манікюром у мою. Повільно підіймається і налякано дивиться в мої очі. Хоч вона моя фіктивна дружина, вона подобається мені, тому не маю наміру її кривдити. Пригортаю дівча до себе, і повільно, нахилившись, торкаюся її вуст. Вона ж закриває нас фатою, міцно зажмуривши очі та підтиснувши губи. Тому просто стоїмо, чекаючи, доки гості перестануть лічити.

Ловлю себе на думці, що мені приємно торкатися її. Цікаво, яка вона на смак? Вона ж на поцілунок біля вівтаря теж не відповіла. Не хочу вірити, що я такий вже неприємний їй.

Обриваю поцілунок, в вірніше доторк, і заглядаю в ніжно голубі очі дівчини. В них паніка. Схоже, вона боїться мене, що теж не дуже приємно. Не знаю чому, але просто пригортаю дівча до сво6 тіла і ловлю себе на думці, що я надто легко увійшов у роль нареченого. Може, тому що я справді хотів, аби ця мала стала мені дружиною насправді. Ну як насправді?! То батько вірить, що наш шлюб справжній, а мені Каміла для іншого потрібна.

Покидаю свої роздуми, коли дівчина покидає мої обійми. Допомагаю їй присісти, і сам присідаю поруч. Тамада розважає гостей, і це чудово, так вони менше уваги звертатимуть на нас.

Роблю ковток своєї коли і ловлю себе на думці, як добре, що мала зчинила скандал і батько спровадив Сніжану. Бо якщо чесно, ще вчора мені було байдуже, що вона буде присутньою на весіллі, але після вчинку Каміли зрозумів, що взявши цю дівку на власне весілля, я зробив дурницю. Нам обом з Камілою зайві чутки не потрібні.

Знову покидаю свої невтішні роздуми. Погляд стрибає на тарілку малої. Вона чиста. Тепер навіть цікаво, чому вона нічого не їсть. Мене напружує, що вона заховала телефон під стіл і щось тицяє у ньому. Легенько ловлю її одну руку і коли вона підіймає погляд на мене, тихо питаю:

— Чому ти нічого не їси?

— Не хочеться. — Лиш відмахується вона і забирає свою руку.

— Каміло, ти можеш хоч щось з’їсти?!

— Не можу! — Зітхає вона, а за мить суворо наказує. — І не чіпляйся!

— Каміло! — Звертаюся до неї невдоволеним тоном.

— Послухай, не бубни, і без тебе голова болить. Краще попроси, щоб принесли для мене Лате.

Великими очима дивлюся на дівчину, яка блокує телефон і, повернувши голову вліво, слухає своїх подруг.

Не можу відірвати від неї очей. Її впевненість і впертість вражають і захоплюють заодно. Мені подобається, що в такій пікантній ситуації Каміла не зраджує собі. Вона знає, чого хоче, і не поступається своїм принципам.