Глава 11

КАМІЛА

До ресторану ми їхали мовчки. Напевно, я вивела зі себе свого чоловіка, і він не забажав зі мною спілкуватися. Але, схоже, не тільки зі мною, бо дорогою скинув три дзвінки. Схоже, через мене хтось теж потрапив під роздачу.

Коли машина зупиняється біля ресторану, він холодно просить мене не виходити з авто, бо допоможе мені вийти. Я лише зітхаю, коментуючи його вдавану благородність подумки: здається, хтось грає на публіку. Що ж, хай старається. Але зараз може хоч тріснути — я маю поговорити з татом.

Буквально за хвилину Максим прочиняє мені дверцята та допомагає вийти з машини.

Взявши під руку, веде мене до ресторану. На сходах нас зустрічають батьки з хлібом-сіллю, а поруч стрибає на місці Сніжана. Вона надто яскрава особистість, і її не помітити просто неможливо. Якщо чесно, вона мене дратує. Але що я можу сказати? Поки мовчатиму, а там побачимо.

Терпляче чекаю, доки батьки проведуть усі обряди та традиції, і коли опиняємося в залі, я смикаю свого чоловіка за руку. Він ледь нахиляється, а я прошу:

— Можна тебе на два слова?!

Він примружує одне око, пильно дивлячись на мене, а тоді невдоволено фиркає.

— Ходімо.

Опиняємося трохи осторонь, і я ставлю його перед фактом:

— Мені з батьком потрібно поговорити.

— Невже це не може зачекати? — хмуриться він.

— Не може.

Я налаштована рішуче і не відступлю. Я маю знати, що відбувається насправді.

— Гаразд, але давай не довго.

Забираю свою руку з руки чоловіка і вже хочу йти, як раптом чую:

— Максік, ти чого не взяв мене з собою? Я хвилювалася.

Зиркаю праворуч і торопію: на плечі мого чоловіка висить та ж сама Сніжана. Мене аж пересмикнуло, хапаю Максима за руку і роздратовано заявляю:

— Послухай, солоденький, ти або знімеш цю вішалку зі себе, або я піду звідси просто зараз. Це, що за неподобство?!

— Макс! — великими очима дивиться на чоловіка білявка, а він таки забирає її руки зі свого плеча. — Ти, що їй дозволяєш? Хто вона така? — пищить невдоволено дівуля.

— Я дружина Максима, а ти... — міряю її зневажливим поглядом. — Ти лише тимчасова розвага, але сьогодні пішла звідси тихенько, доки я добра.

Розвернувшись, йду до батька, який наближається. Чую, як за моєю спиною обурюється білявка, та мене її воплі не хвилюють. Я соромити себе не дозволю.

— Як ти, донечко? — заклопотано цікавиться тато, зупинившись поруч.

— Ходімо, хочу тебе дещо запитати, — прошу.

Ми удвох з татом ідемо до відпочинкової зони, де є кімната для молодят. Краєм ока помічаю, що Максим іде за нами. Сподіваюся, він не захоче бути присутнім при цій розмові.

На щастя, в кімнату ми з татом входимо лише вдвох. Я зачиняю двері й оглядаюся на нього.

— Тату, хто цей чоловік? Чому я вийшла заміж за нього?

Батько великими очима дивиться на мене і спантеличено питає у відповідь:

— А за кого ти мала вийти заміж?

Розгублено кліпаю і, знітившись, відповідаю:

— Ти казав, що моїм чоловіком буде Максим Князь.

— Це і є Максим Князь, але молодший, — видихає тато й пояснює. — Рік тому Максим офіційно розлучився зі своєю дружиною, і от сьогодні став твоїм чоловіком. Саме він просив твоєї руки пів року тому. А ти про кого подумала?! — заглядає мені в очі батько.

— Ні про кого, — лиш відмахуюся. Мені соромно, на мить опускаю очі, а тоді таки підіймаю погляд. — Тоді чому цього чоловіка ніхто не знає?

Тато зітхає й пояснює:

— Макс — син Максима Князя. Він повернувся з-за кордону рік тому й довго ніде не світився. Все ніяк не міг оговтатися від розлучення, яке тривало три роки.

Тепер усе зрозуміло, але це, по суті, нічого не міняє. Я уже дружина цього чоловіка, а вже фіктивна чи справжня — це не має особливого значення. Я вляпалася по саме не можу, і щось змінювати пізно. Замислено стою. І чому я думала, що виходжу заміж за старого Князя? Не знаю, чи з ним було б легше, але його син уже мене дратує.