Глава 10

КАМІЛА

Повертаємося до лімузина, і Максим, посадивши мене, присідає поруч. Прочищає горло і суворим тоном повідомляє:

— Каміло, оскільки ти відмовилася напередодні весілля зустрітися зі мною, то на нас чекає серйозна розмова, а ще нам потрібно скласти шлюбну угоду.

Чудово! Мені найменше хочеться вникати у це все та обговорювати ці всі деталі. Принаймні не зараз і не найближчим часом. Спочатку потрібно від шоку відійти.

— Цим займеться мій адвокат уже з понеділка, — відмахуюся.

— Тобто твій адвокат займеться?! — дивиться на мене квадратними очима чоловік. — А ти?

— А я? — перепитую й одразу відповідаю: — А я не псуватиму собі нерви. Я ознайомлю свого адвоката зі всіма своїми побажаннями, от і все, — знизую плечима та додаю: — І жодного пункту, який буде незаконним, підписано не буде, — зухвало заявляю, дивлячись у вікно.

— Серденько, змушений тебе розчарувати, так не вийде, — суворо заперечує мої слова чоловік.

— Чому це? — невдоволено питаю.

— Тому, що наш шлюб фіктивний. І нам потрібно все обговорити в деталях, і для початку — удвох. Ніхто не повинен знати про це.

Я шокована по-новому. Переводжу погляд з вікна на чоловіка. Хоча, напевно, у цьому є свій плюс.

— А батьки? — саме зривається з вуст. — Вони теж не мають знати, що наш шлюб фіктивний?

— Батьки — у першу чергу. Це буде наша з тобою домовленість.

Не знаю, як це приймати. Якщо наш шлюб буде фіктивним, то як ми жити будемо? З усього розумію, що ця аля-комедія триватиме недовго.

— Скільки триватиме наш шлюб? — сухо цікавлюся.

— Скільки потрібно буде, — теж без емоцій відмахується Максим.

Я великими очима дивлюся на чоловіка. Така відповідь мене взагалі не влаштовує, тому питаю те, що мене цікавить найбільше у цей момент:

— Якщо наш шлюб буде... — замовкаю, не хочу розкидатися такими гучними словами. — То я зможу мати стосунки на стороні? Правильно?!

— Ні, неправильно! — невдоволено фиркає чоловік. — Чи ж ти хочеш, щоб чутки снували дурнуваті?! Повір, це буде нам не на руку.

Хмикаю і перефразовую запитання:

— А ти?

— А що я? — звівши брови разом, питає чоловік.

— А ти матимеш стосунки на стороні? — питаю просто в лоб.

— Тебе це хай не обходить.

Я аж присвиснула від такої зухвалої і навіть зневажливої відповіді. Аж водій оглянувся. Але мені байдуже, у півтону ставлю свого чоловіка перед фактом:

— Тоді, солоденький, не чекай, що я одягну хустку і носитиму обручку, вдаючи вірну дружину, — у мені кипить лють, і я мовчати не збираюся. Бо з таким, як цей Максим, свої кордони потрібно відстоювати одразу. — У мене є фізіологічні потреби, і я їх задовольнятиму. А де і як — тебе це теж хай не хвилює. Про чутки я подбаю, тож не переживай. Тобі не варто... А то вже й так не юний — ще дивись, і сивина з’явиться...

Видавлюю фальшиву посмішку і, дивлячись в очі чоловіка, який, здається, позеленів від моєї заяви, з іронією кидаю:

— Рада, що ми розуміємо одне одного з пів слова.

Переводжу погляд у вікно. Напевно, мій чоловічок багато чого хотів мені сказати, але присутність тут водія не дала йому цього зробити.

Попри вдавану впевненість, моє тіло не відпускає тремор. Я втрапила в солідну халепу. Тепер розумію, що даремно відмовилася від зустрічі зі своїм нареченим перед весіллям. А тепер пізно. Тепер він вважає, що він пуп землі і йому все можна. Хоча не на ту натрапив. З дитинства ненавиджу, коли на мене тиснуть, тому боюся, що цей чоловік швидше подасть на розлучення, ніж одружився зі мною. Тут хоч би тиждень витримав — було б добре.

Про себе хмикаю. Тепер зрозуміло, хто така Сніжана, і чому називає його Максіком... Але не зрозуміло інше — навіщо він притяг її на наше весілля, навіть якщо наш шлюб фіктивний?!