Глава 2

КАМІЛА

Мій погляд фокусується на м’ятному листі, що красується на склянці мого стакана. Перебуваю у такому стані, наче все, що відбувається навколо, — це не зі мною.

Зараз сиджу в кафе з подругами, щойно я ошелешила їх новиною, що в суботу у мене весілля. І вони то переглядаються, то великими очима дивляться на мене.

— Камі, але який заміж? І ще й за кого? За Князя? — першою озивається Ірен. В її голубих очах — неприхований страх. — Він же дід старий... Фу!

— Ірен! — гримає на ефектну білявку Віка.

Я пильно дивлюся на подруг і просто мовчу, лиш безтурботно бавлюся своїм малиновим напоєм з льодом. Мені вже якось байдуже до всього, що відбувається. Я щойно віддала дівчатам листівки зі запрошеннями, от вони й висловлюють своє захоплення, критику та повчання. Хвилюються, мабуть.

— Каміло, я не розумію, а як же Кирило? Ти ж іще в суботу була з ним? Що трапилося? Чому такий поспіх із весіллям? І чому саме Князь? Невже нікого молодшого не знайшлося? — і собі делікатно допитується Віка, завалюючи запитаннями.

Набираю повні легені повітря. Забагато цих запитань, я на них відповідати не готова, а враховуючи те, що ми зараз у кафе, не хочу, аби хтось почув мою сповідь. Відповісти мушу, бо якщо мовчатиму, то питань стане більше, і ці дві діставачки точно не відстануть від мене.

— З Кирилом у нас все скінчено, — сухо відмахуюся. — А те, що між нами трапилося, — це трапилося між нами. — Набираю повні легені повітря й перепитую: — Чому Князь? — й одразу відповідаю: — Тому, що він зробив мені пропозицію через місяць після маминих похоронів. А я досі думала. — Це легкий обман, але я дуже сподіваюся, що хоч виглядатиме він правдоподібно. Зітхаю та додаю: — Отож, я подумала та надумала. Весілля у суботу. Не знаю, чи бачитиму Костю та Вітю особисто, тож, будь ласка, дівчата, їм листівки передайте.

Подруги з повним нерозумінням переглядаються.

— Каміло, я все одно нічого не розумію... — обурюється Ірен.

— І не потрібно, моя хороша. Навіщо тобі це все. Не потрібно тут нічого розуміти, — відмахуюся я. Хоча, якщо чесно, вже сама нічого не розумію, але впевнено додаю: — Менше знаєш — крепче спиш. — Роблю ковток коктейлю через трубочку і прошу: — Годі киснути. Досьорбуйте свої коктейлі й поїхали. Я, взагалі-то, заміж зібралася. Мені сукню потрібно обирати та все для нареченої. — На мить замовкаю, а тоді, дещо згадавши, схоплююся: — А іще хочу повідомити, поки ви ще при пам’яті, дівич-вечір у п’ятницю.

— Ооо! — стогне Ірен. — Це ж повний треш, з корабля на бал. А ми витримаємо?

— Витримаємо! — запевняє Віка і з вогнем в очах питає: — А гарячі хлопчики на цьому паті будуть?

— А, то! — з посмішкою кидаю я. — Який дівич-вечір без них? — запевняю, хоча я ще нічого не організувала, але займуся цим сьогодні, після того, як оберу сукню.

— Клас! — тішиться красива шатенка. — Ото відірвемося... Схоже, понеділок починається цікавенько.

— Відірветься вона... — фиркає білявка, косячись на шатенку. — Хай но тільки твій Вітя дізнається, то бачитимеш ти ці розваги, як свої вуха без дзеркала.

— Ой-ой! Ніби його хтось боїться, — невдоволено бурчить русява подруга, хоча ми всі знаємо, що Віктор дуже ревнивий. А от Віка, очевидно, не може заспокоїтися й зухвало додає: — Буду я когось слухати...

Бринькає телефон Ірен, але Віка так захопилася своїми фантазіями, що я з посмішкою слухаю її обурення.

— Віко, охолонь! — заклопотано гримає білявка і повертає до нас телефон й спантеличено заявляє: — Ви вже бачили? Князь оголосив про своє весілля з Камілою Лукаш...

Прикипаю до картинки з написом: Весілля року! Каміла Лукаш та Максим Князь стануть на рушничок щастя вже цієї суботи.

Жодних фото, просто картинка з обручками та квітами. Відчуваю, як тілом проходиться мороз. Це викладено в Інстаграм. Отже, це побачить Кирило, якщо іще не бачив. Навіть тепер цікаво, якою буде його реакція? Хоча, можливо, я не дізнаюся, бо я його заблокувала всюди, де можна було.

— Камі, не роби дурниць, — просить мене Ірен. — Як ти з ним жити будеш? Він же старий пень, а ти он — молода, красива?..

— Ірен, припини! — гримаю я. Нерви і так не на місці, то ще й подруга вирішила подіставати. — Досить мене лікувати. Поїхали краще обирати сукню. Це куди краще, ніж молоти дурниці. Он уже весь світ у курсі, що у мене весілля, а ще нічого не готово.

— Каміло, не сердься, — ловить мене за руку Віка. — Але все ж, що трапилося між тобою і Кирилом? Все ж добре було? Чи, може, ні? — в її словах та погляді щире хвилювання.

— Може, ні, — видихаю я та здавлено додаю: — Це добре — лише здавалося. Це була ілюзія щастя. На жаль... І вона вичерпала себе.

— Але...

Хоче щось заперечити Ірен, та я перебиваю її:

— Дівчатонька, любі! Я дуже ціную нашу дружбу, ваші хвилювання, для мене це дуже цінно та важливо, але прошу — не потрібно допитів зараз. Я не готова про це говорити, — пильно дивлюся на подругу та обіцяю: — Я все вам розповім, але трохи згодом.

— Аби пізно не було, — бурчить білявка.

— Не буде, — для так годиться кидаю й прошу: — А зараз поїхали обирати мені сукню та все для весілля. Бо я повинна бути най-най-найкрасивішою у світі нареченою.

— Каміло, я боюся за тебе, — заклопотано зізнається білявка.

Я лише зітхаю і прошу:

— Дівчата, не потрібно зараз нити та зупиняти мене, будь ласка! Мені дуже, дуже ваша підтримка та допомога потрібна... — на мить замовкаю та, нервово зволоживши вуста, додаю: — Але якщо ви не маєте бажання мені допомагати, я все зрозумію.

— Каміло, ти що? — обурюється Віка.

— Як ти могла таке подумати, — і собі бурчить Ірен, підсівши ближче. — Ми справді дуже хвилюємося за тебе. — Вона пригортає мене.

Я ж лише важко зітхаю, кілька секунд мовчу, а тоді цілком серйозно заявляю:

— Пізно хвилюватися, мої крихітки. Краще допоможіть з підготовкою. Я прийняла рішення і воно не зміниться. Тож прошу, давайте поки більше не повертатися до цієї теми. — Зітхаю й щиро додаю: — А я обов’язково вам все розповім, як тільки буду готова до цього.