Партієць

4.

 

Зима дев'ятнадцятого тягнулась в якомусь нестерпно довгому очікуванні. Не знаю на що саме я чекав найбільше: на чергові збори, на добрі новини з Кременчуцьких фронтів, на свої вісімнадцяті іменини, чи може на прихід весни... Мабуть, на все й відразу.

Зима безжалісно лютувала і часто бувало так, що снігу намітало по пояс, але я все одно приходив на збори, дарма що добрих три з половиною години забирала у мене дорога — і це лише в одну сторону. Наші збори як завжди не були надто людними. Іноді Зайцев привозив на своїй бричці молодь, котру вдавалося загітувати по дорозі, але ті не виявляли особливої прихильності до наших ідей і наступного разу вже не приходили. Незмінним лишався тільки наш союз: трійка, старий дід Самійло і я.

Зайцев привозив мені багато літератури і комуністичних газет, але того всього добра тягнути додому я не міг, тому й часто лишався у діда на цілий день, щоб просто почитати в тишині. А старий і радий був, бо у нього з'явився не лише помічник по господарству, але й добрий компаньйон. Купи книг і періодики все множились і згодом дідова хата вже мала матеріалів більше від Жовнинської бібліотеки.

Вдома батько так і не розмовляв зі мною, але там була більша біда — Онисько. Стукнуло парубку дев'ятнадцять, як знадився він горілку пити і щовечора по дівкам ходити з місцевими шибайголовами. Мати причитали над молодим п'яницею, коли він захмелілий вертав додому під ранок з вечорниць, й казали, що незчується він, як і долю свою проп'є. Батько ж на диво мовчав, але я відчував, що все те його дуже журило. Щодо мене, то я, мабуть, був єдиним у родині, хто з того нишком радів: хай п'є собі хлопець, думалось мені, всяко краще, ніж в петлюрівських бандах гарцювати.

Нарешті морози почали відступати і потихеньку являла світові свою красу весна. Пригрівало ласкаве сонце, танули сніги і повнішала наша Сула й розливалося повноводне річище Дніпра.

Новини з Кременчука не втішали — відвойовану взимку більшовиками владу знов перехоплювали то Директорія, то загони білих, але Зайцев не втрачав своєї віри в тріумф комунізму, і щоразу віщав з підводи свою агітацію з усе більшим запалом. Я ж тим часом, нишпорив між людей і підслуховував про що вони переговорюються під час його промови. Така собі робота, не із приємних. Звичайно, переважна більшість незмінно противилась новим ідеям і сипала лайками, та були й ті, хто уважно слухав і навіть забирав з собою агітки. То переважно була молодь.

Пропетлюрівські настрої у Жовнині невпинно росли, і нам доводилося діяти обережніше. Перш ніж вести потенційних кандидатів в комуністи до дідової хати, ми проводили пробну виїзну лекцію просто неба — на узліссі за селом. Все частіше план-схему лекцій, а інколи саму агітацію Зайцеву коригував я, з урахуванням місцевої специфіки. До того часу я вже був настільки підкутий в плані розуміння марксизму-ленінізму, що здавалося міг на рівних дискутувати з самим паном, тобто, товаришем Дороніним. Та чомусь до Жовнина він більше не навідувався. Зайцев говорив, що інколи возить його на лекції в Градизьк, бо там у них ком.ячейка численніша й агітація успішніша.

Так ми і вели нашу ідеологічну боротьбу: Зайцев — на виду, а я — в тіні.

 

Літо минало швидко: вдома я працював по господарству, а до Жовнина ходив по вихідних днях творити наші комуністичні справи. Все йшло якимсь своїм ходом, і те мене цілком влаштовувало.

Аж як спокій цього укладу був порушений. Одного вечора Онисько неочікувано покликав мене за клуню, аби наодинці перекинутись слівцем.

— Тут цей, — чухав він потилицю, — хлопці кажуть, що ти у Жовнині з червоними кріпко знюхався. Комуну свою будуєте... Мені-то все рівно, але ж як батько взнають — з хати виженуть.

Мені раптово похололо в грудях. Значить, і до нашого села пересуди докотилися, а я ж так старався бути обережним!

— Ти ж йому не розкажеш? — майже змолився я, і враз відчув, як сам себе принижую цим жалюгідним благанням.

— Я-то не скажу... Але ж обережнішим треба бути... Бо за такі справи наші хлопці й відгамселити можуть добряче... — Онисько топтався на місці і очей чомусь на мене не піднімав.

— Добре, — ледь чутно прошепотів я.

Він якось незграбно постукав мене по плечу й пішов геть, поки я розгублено проводив його поглядом до хати.

Наступних же зборів я поспішив поділитися своїм занепокоєнням з Зайцевим, який попри моє хвилювання сприйняв ті новини досить спокійно. Так з його схвалення я пішов у своєрідне комуністичне підпілля. Я все ще зустрічався з ним у хаті діда Самійла, отримував нові порції літератури, редагував йому промови, але тепер вже не міг відвідувати місцеву агітацію і виїзні лекторії, щоб часом не трапитися комусь знайомому на очі. Від того мені навіть було трохи прикро, бо я вже звик бути в курсі усіх новин і настроїв Жовнинської громади.

Я постійно думав яким же чином можна було б вирішити ту проблему, поки одного разу рішення саме не перестріло мене на дорозі.

Як завжди у неділю раненько я мав йти до діда Самійла. Тоді з базару я прикупив трішки медових коржиків старому, аби він з чаєм поласував. Я вже підходив було до двору, як побачив купку сусідських дітей, що гралися в садку. Я розговорив їх, почастував коржиком і запропонував їм вигідну співпрацю.

— Зараз буде підвода з червоним прапором їхати на ринок, — говорив я, розламуючи коржика на чотири однакових частини, — ви за ними підіть туди. А коли дядько почне промову говорити, побігайте межи людьми в юрбі, послухайте, що вони балакають про нього, та й розкажіть мені те все, а я вам за це ще коржика дам.

Як не дивно, моя раптова ідея спрацювала, хоча й цінну інформацію доводилося завжди зціджувати, мов сироватку з кисляку. Переважно діти приносили мені новини на кшталт «баба Іванчиха жалілася, бо не могла сьогодні кури спродати», чи «у дядька Якименка знову кінь захилявів», але я знав на що йду й зовсім не вимагав від малих знання комуністичної доктрини. Тож більш-менш я таки залишався в курсі усіх суспільних настроїв. Зайцев же напрочуд високо оцінив цю мою ідею, і вкотре похвалив за творчий підхід до вирішення поставленої задачі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше