Глава 8.

Наступного ранку небо на вулиці знову затягнулося сірими хмарами. Збираючись на навчання, Мар’яна вирішила одягатися звичним чином. Вона помітила, що в офісі Стаса немає суворого дрес коду, тому обрала світло-блакитні джинси та білий в’язаний светр. Натягнувши білі кросівки та чорну куртку, дівчина вийшла з дому і рушила в університет.

Чомусь сьогодні заняття здавалися Мар’яні нескінченно довгими. Вадима не було — він змушений був пропустити навчання, бо займався оформленням документів на роботу. Після завершення університету хлопець планував їхати працювати за кордон. Влітку Вадим знайшов фірму з офісом у Нью-Йорку, яка прийняла його на онлайн стажування. Тепер роботодавець був готовий взяти Вадима в штат з можливістю працювати дистанційно до звершення навчання. А вже влітку хлопець планував переїхати в Нью-Йорк. Вадим пропонував Мар’яні теж подати анкету в американську компанію, щоб після отримання диплому разом працювати в Нью-Йорку. Проте дівчина відмовилася, бо хотіла залишитися в Україні.

Почувши дзвоник, який сповіщав про завершення останнього заняття, Мар’яна поспіхом зібрала в сумку зошити та побігла до виходу. Проте різко зупинилася, опинившись на ґанку будівлі університету. На вулиці була злива. Здавалося, що весь світ потонув за сірою стіною дощу, шум якого заглушав всі інші звуки. Мар’яна зупинилася під навісом ґанку серед інших студентів, які так само спостерігали за зливою та відчула роздратування. І чому дощ пішов саме зараз? Як тепер потрапити на роботу?

— Погодка не для прогулянок, правда? — почувся позаду неї чоловічий голос.

Серце Мар’яни зробило такий крутий віраж в грудях, що дівчині навіть перехопило подих. Вона різко озирнулася та побачила Стаса. Його чорна шкіряна куртка була розстебнута, відкриваючи погляду блакитну сорочку, яка чудово гармоніювала з темними джинсами. На короткому світло-коричневому волоссі боса Мар’яна помітила маленькі краплинки дощу. І чому цей чоловік завжди виглядає так… сексуально?

— Привіт, мишко! — Стас підійшов ближче та посміхнувся.

— Привіт! — знайомий аромат чоловічих парфумів одразу оповив думки Мар’яни солодкими тенетами, з яких не було порятунку.

— Дай вгадаю… Забула парасольку! І чому я не здивований?

— Гадаєш, в таку зливу парасолька могла б мене врятувати? — Мар’яна потроху приходила до тями, проте серце продовжувало нестримно калатати в грудях. — Та тут як мінімум човен потрібен!

— Човна немає. Але є машина… Думаю, що не потонемо!

Стас раптом підійшов ще ближче і взяв Мар’яну за руку. Дівчина відчула, як від його теплих пальців, що лагідно огорнули її долоню тілом розповсюджується бентежне хвилювання. Що коїться і чому вона постійно дозволяє Стасу порушувати її особистий простір? Розум наказував Мар’яні забрати руку, проте тіло не слухалося. А Стас знову посміхнувся та повів дівчину за собою до бокової частини ґанку. Мар’яна побачила там знайомий білий позашляховик. Машина стояла так, що передні пасажирські дверцята знаходилися під навісом. Схоже Стас спеціально припаркувався саме так — щоб його пасажирка не намокла, сідаючи в авто. Проте для того, щоб сісти за кермо, треба було вийти під дощ. В грудях раптом стало дуже тепло і Мар’яна подумала, що її бос хоч і має дивні погляди на жінок, але точно вміє бути галантним кавалером. Стас відчинив перед нею дверцята, допомагаючи сісти, а потім обійшов авто та сів за кермо. Мар’яна побачила, що дощових крапель на волоссі боса стало більше.

— Ти остаточно намок, — зауважила вона.

— Зате ти не намокла, — Стас завів двигун і вивів машину на дорогу.

— Ти всіх своїх співробітників особисто возиш на роботу в негоду?

— Ні. Тільки одну норовливу білявку, яка вважає себе гарним програмістом. Ти зовсім не дивишся у вікно перед тим, як кудись йти? Небо з самого ранку в хмарах. Було ж зрозуміло, що піде дощ!

— Я не просила тебе по мене їхати, — Мар’яну починала дратувати манера Стаса повчати її як малу дитину.

— Але могла б подякувати, що я все ж таки приїхав по тебе, — Стас кинув на дівчину швидкий погляд і посміхнувся. — Зовсім не цінуєш турботу свого боса!

— Мій бос, мабуть, неуважно читав мою анкету. Мені вже майже двадцять три, я здатна обійтися без няньки!

— Оу, двадцять три? — вигнув брову Стас. — Ти ще зовсім маленька, мишко!

— А ти у нас типу великий?

— Мені тридцять два, тому я точно маю більше життєвого досвіду, ніж ти.

— Тридцять два? — Мар’яна округлила очі. — Здуріти можна! Ти такий старий?!

Стас так різко натиснув на гальма, що Мар’яна навіть злякалася. Машина зупинилася на узбіччі невеликої вулички, утворивши цілу хвилю води, що плюхнулася на порожній тротуар. Дівчина вже відкрила рота, щоб висловити своє обурення цим ризикованим і небезпечним маневром, проте не встигла вимовити жодного слова. Стас відстебнув пасок безпеки та різко нахилився до Мар’яни, змушуючи її втиснутися спиною в сидіння.

— Що ти сказала, мишко? — чорні очі Стаса горіли темним вогнем.

— Я кажу, що… — Мар’яна відчувала, як під поглядом боса її щоки знову загоряються яскравим рум’янцем, проте відступати не збиралася. — Тобі не варто так нервувати! У твоєму віці це шкідливо!

— Ти спеціально це робиш? — Стас нахилився ще нижче, скорочуючи відстань між ними до кількох сантиметрів.