Глава 5. Стас

Зупинивши свій білий позашляховик на перехресті під світлофором, що світився червоним, Стас нетерпляче поглянув у вікно. Чому все так дратує сьогодні? І навіть звичні вечірні затори на дорогах міста здаються нескінченними. Все через цю нахабну білу мишу на ім’я Мар’яна! От чому не можна наймати в офіс жінок! Лише декілька хвилин спілкування і вся витримка та зосередженість летять коту під хвіст!

На світлофорі загорілося зелене світло і Стас натиснув на педаль газу, зрушивши з місця. В пам’яті знову спливло рішуче обличчя Мар’яни, її тендітна фігурка та виразні блакитні очі, які світилися обуренням. Ця дівчинка гарненька… дуже. А ще розумна і не звикла здаватися — це одразу видно. Пре до своєї мети, наче танк! Навіть коли бачить, що мета майже недосяжна. Безумовно, це заслуговує на повагу, але… Ця дівчина аж занадто запальна та емоційна — вже після десяти хвилин спілкування з нею твій мозок просто закипає! Та ще й білявка! Проте Стас ніяк не міг забути останнього погляду Мар’яни. Перед тим як піти дівчина подивилася на нього так, наче він вщент розбив її мрію. Хай там як, а образити її Стас зовсім не хотів. А тепер чомусь почувався винним.

Припаркувавши автівку поруч з багатоповерхівкою Микити, Стас вийшов на вулицю та піднявся на потрібний поверх. Двері відчинила Валя. Темно-синя сукня середньої довжини гарно підкреслювала струнку фігуру дівчини, а її золотисте волосся було зібране в просту зачіску на потилиці. Привітно посміхнувшись Стасу, Валя провела його у вітальню до Микити та пішла на кухню, залишивши чоловіків наодинці.

— Привіт! — посміхнувся Стас міцно потиснувши руку друга.

— Привіт, друже! Радий тебе бачити! — Микита вказав Стасу на канапу, запрошуючи його сідати, а сам підійшов до невеликого бару, що розташовувався в кутку кімнати. — Вип’єш чогось? 

— Було б непогано, але я за кермом. Є щось безалкогольне?

— Можу запропонувати колу.

— Супер! Дякую! — Стас взяв з рук друга маленьку металеву баночку та вправно відкрив її. — А де ж подружка нареченої?

— Ще не приїхала, — Микита налив собі в склянку води та опустився на канапу поруч із другом. — Як пройшла твоя співбесіда?

— Ох, не питай! — зітхнув Стас. — Після цієї Мар’яни я весь день думки не можу зібрати докупи, все шкереберть!

Микита саме робив ковток води. Почувши ім’я дівчини, він голосно пирхнув і закашлявся, мало не виливши на себе вміст своєї склянки.

— Друже, ти чого? — здивовано поглянув на нього Стас.

— Ем, нічого… — Микита поставив склянку на маленький стіл, що стояв поруч і зацікавлено поглянув на Стаса. — Просто здивований, що ти запросив на співбесіду дівчину. Ти ж наче не наймаєш на роботу жінок.

Стас в деталях розповів другу подробиці свого знайомства з Мар’яною. Він помітив, що обличчя Микити стало дуже веселим, а в його темно-карих очах з’явилися хитрі вогники. Що за дивна реакція?

— Отже, ти відмовив Мар’яні? — перепитав Микита.

— Звісно відмовив! — вигукнув Стас. — Навіщо мені в офісі дівчина? Та ще й білявка! І я не дуже вірю, що вона гарний програміст!

— Чому? Ти ж сам кажеш, що навіть не перевірив її знання.

— А навіщо? Все, не хочу більше розмов про Мар’яну! — роздратовано буркнув Стас. — Краще поговорити про сестру Валі. Скажи мені нарешті, як її звати?

— Ем… Краще почекаємо, коли вона приїде сюди, — хитро посміхнувся Микита. — Думаю, що це знайомство однозначно буде… цікавим для вас обох.

З передпокою долинув дзвінок у вхідні двері. Валя вибігла з кухні, прямуючи відчиняти. Микита мовчав, тому Стас почув характерне клацання замка і тихі голоси дівчат. Проте розібрати слів не вдавалося. Нарешті в коридорчику, що з’єднував передпокій з вітальнею почулися легкі кроки.

— Не роботодавець, а суцільний жах! — пролунав звідти дівочий голос, який здався Стасу знайомим. — У нього навіть замість секретарки чоловік, уявля…

Стас різко перевів погляд у напрямку голосу та побачив Мар’яну. Вона зупинилася на порозі вітальні поруч із Валею і теж дивилася на Стаса, не встигнувши завершити свою останню фразу.

— А ти що тут робиш?! — обурено вигукнула Мар’яна. 

— Дідько! — Стас злетів на ноги, помітивши, як хитро посміхнувся Микита. — Це що… Жарт якийсь?

— Ем… Я не розумію… — Валя розгублено дивилася на сестру, яка гнівно спопеляла Стаса поглядом. — Ви знайомі?

— О так, Попелюшко! Вони знайомі! — Микита з посмішкою піднявся на ноги та підійшов до своєї нареченої, огортаючи її рукою навколо талії.

— Ти все знав?! — обурено вигукнув Стас, поглянувши на друга.

— Ні, не знав, — похитав головою Микита. — Але зрозумів, коли ти назвав ім’я.

— А от я нічого не розумію! — вигукнула Валя. — Поясніть мені хтось…

— Ходімо, кохана! — звернувся до неї Микита. — Допоможу тобі з вечерею. А цю парочку залишимо наодинці. Вони точно не будуть нудьгувати!

Валя хотіла ще щось сказати, але Микита взяв її за руку та потягнув за собою на кухню. Стас залишився наодинці з Мар’яною, яка продовжувала гнівно дивитися на нього. Дівчина змінила образ і тепер була в темно-синій джинсовій сукні на ґудзиках, яка спокусливо обтягувала кожен вигин тендітної фігурки. Спідниця сукні закінчувалася трохи вище колін, відкриваючи очам Стаса доступ до струнких ніжок, обтягнутих чорними колготками. Біляве волосся Мар’яни вільно спадало по її плечах шовковистими хвилями. Стас раптом зрозумів, що милується дівчиною. Прокляття, чому ця миша така гарненька?