Глава 3. Стас

Почувши гучний писк будильника на своєму телефоні, Стас поморщився. Судячи зі звуку, гаджет лежав десь на підлозі. Чоловік опустив руку з ліжка та майже одразу намацав телефон. Очі розплющувати не хотілося, проте Стас змусив себе зробити це та клацнув пальцем по екрану, вимикаючи будильник. А потім кинув погляд навколо та побачив, що лежить на просторому ліжку в незнайомій спальні. Через вікно до кімнати вже зазирав похмурий осінній ранок. У пам’яті Стаса спливли подробиці минулого вечора та симпатична брюнетка, яку він пригостив коктейлем у барі нічного клубу «Оазис». А потім… запальні танці, гарячі поцілунки, швидка їзда нічним містом, двері незнайомої квартири та густа темрява, в якій тонкі дівочі пальчики швидко стягували з нього одяг.

Відчувши збоку приємне тепло, Стас повернув голову та побачив поруч свою вчорашню знайому. Він чітко пам’ятав всі події минулого вечора, проте мозок чомусь навідріз відмовлявся згадувати ім’я брюнетки. Дівчина спала, поклавши голову на міцне плече Стаса та накривши долонею його широкі груди. І чому ці жінки завжди так лізуть обійматися уві сні? Стас невдоволено поморщився, намагаючись звільнитися з обіймів брюнетки так, щоб не розбудити її. Нічого не вийшло. Дівчина розплющила очі та позіхнула.

— Доброго ранку! — солодко промуркотіла вона. — Котра година?

— Шоста ранку, — Стасу нарешті вдалося звільнитися з обіймів дівчини та підвестися на ноги. — Спи, ще рано.

— А ти куди? — брюнетка грайливо закусила губу, спостерігаючи за ним.

— Додому, — Стас вже поспіхом натягував на себе свої чорні джинси, піднявши їх з підлоги. — Мені час на роботу.

— Хочеш поснідаємо разом? Я можу щось приготувати.

— Не варто… кицю! — Стас так і не згадав її ім’я, тому вирішив використати стандартне лагідне звертання. — Я поснідаю вдома.

— Добре, як хочеш, — дівчина знову посміхнулася. — Вночі було круто! Якщо раптом захочеш повторити… Я часто відпочиваю в «Оазисі».

— Угу, — Стас натягнув свою білу футболку, закинув у кишеню штанів телефон і підняв з підлоги свою чорну шкіряну куртку. — Бувай, кицю!

Вересневий ранок був прохолодним і свіжим. Опинившись на вулиці, Стас дістав з кишені куртки ключі та рушив до свого білого позашляховика, припаркованого неподалік. Ранкові дороги міста ще не встигли заповнитися машинами, тому вже через двадцять хвилин Стас був вдома. Відчинивши двері своєї квартири, він скинув куртку і взуття та одразу рушив до ванної. Прохолодний душ приємно освіжив тіло та прояснив думки. Огорнувши навколо поясу рушник, Стас прийшов на кухню, швидко зробив собі пару бутербродів та зварив каву. Поснідавши, він прийшов у свою спальню та відчинив шафу навпроти широкого ліжка. Витягнувши звідти блакитні джинси та темно-синю сорочку спортивного крою, Стас одягнувся та поглянув на себе у дзеркало. Він ніколи не любив строгі ділові костюми, надаючи перевагу вільному стилю в одязі. Сорочка гарно сиділа на міцному тілі Стаса, підкреслюючи рельєфні м’язи його рук та широкі плечі. Обличчя чоловіка, прикрашене короткою щетиною виглядало бадьорим та зосередженим, а веселі чорні очі дивилися навколо зі звичним інтересом. Стас розчесав своє коротке світло-коричневе волосся та задоволено посміхнувся. Тепер можна їхати в офіс!

Зупинивши автомобіль перед триповерховою офісною будівлею, Стас вийшов на вулицю, заблокував дверцята і рушив до входу, над яким красувалася вивіска з написом «IT-Pulse». Знадобилося лише пару хвилин, щоб піднятися на третій поверх та подолати коридор. Опинившись біля приймальні керівника, двері якої були відчинені навстіж, Стас увійшов всередину. Приймальня була невеликою, але в ній вистачало місця для компактної канапи в кутку та столу, за яким сидів молодий чоловік в прямокутних окулярах. Його коротке чорне волосся було зачесане назад, а світло-сірі очі одразу зустріли погляд Стаса.

— Привіт, Олеже! — кивнув Стас.

— Доброго ранку, бос! — посміхнувся Олег. — Ви сьогодні рано.

— Роботи багато. Наскільки пам’ятаю, у мене зустріч об одинадцятій?

— Все вірно, — кивнув Олег. — І робоча нарада опівдні. Зробити вам кави, Станіславе Богдановичу?

— Так, дякую! — кивнув Стас. — Що там з відгуками на вакансію програміста?

— Наше оголошення вже в ТОПі за кількістю переглядів. Але тільки троє кандидатів додали до анкети виконане тестове. Може воно занадто складне?

— Не занадто, — спокійно заперечив Стас. — Мені потрібна людина, яка має хист до програмування та вміє творчо підходити до вирішення завдань.

— Я переслав вам анкети кандидатів, які виконали тестове завдання.

— Чудово, я подивлюся. Дякую, Олеже!

Опинившись у кабінеті, Стас причинив двері та зняв куртку, повісивши її на вішалку в кутку. Приміщення було оформлене у світлих кольорах і виглядало просторим. Окрім масивного столу з великим шкіряним кріслом тут стояли три стільці для відвідувачів, довга сіра софа та широка низька тумба біля стіни. А ще в кабінеті було величезне панорамне вікно, поруч з яким розташовувався вихід на відкритий балкон. Стас любив робити перерви під час роботи та виходити на свіже повітря, щоб прояснити думки.

Стас сів за свій стіл та увімкнув комп’ютер. Двері кабінету відчинилися, впускаючи Олега з чашкою кави. Стас вкотре подумав, що йому пощастило знайти гарного особистого помічника. Олег працював в офісі вже два роки та навчився розуміти свого боса з пів слова. І Стас був впевнений, що жодна секретарка не впоралася б краще. З чоловіками працювати набагато простіше та зручніше. Дівчата занадто емоційні та часто приділяють набагато більше уваги своїй зовнішності, ніж виконанню робочих завдань. Саме тому Стас наймав у свій офіс виключно чоловіків. В колективі «IT-Pulse» була лише одна жінка — Раїса Іванівна. Вона працювала на посаді головного бухгалтера та була Стасу рідною тіткою по матері.