Роздыл 13.3.
– Надійтеся, – сміючись, кричала Лінторія. – Сподівайтеся, що прийде добрий Паркоріон і врятує вас. Всією душею чекайте на нього… Я на нього також дуже чекаю.
Лінторія продовжувала гру. Вона відчувала, що щось відбувається не так. Відчувала, що її посестри зникають одна за однією, відходять в нікуди. Але це неважливо зараз. Важливо те, що вона все виправить. Паркоріон з’явиться. Не може не з’явитися, його природа примусить бігти на допомогу. І вона ж примусить його виконати всі вимоги Лінторії. А допоки він цього не зробить, вона не відпустить ні оцих малих вилупків, ні це дівча, що зараз труситься в неї в обіймах.
Паркоріон не заставив себе довго чекати...
*********************************************
Ми з Вовчим ступили на підлогу спортзалу школи-інтернату першими. Слідом вийшла Ребека, за нею Норіко.
– А от і Паркоріон, – засміялася-заклекотала Лінторія. – Та ще й не сам, а зі своїми сестричками…Ще краще.
Рада розплющила очі і подивилися на мене.
«Тримайся, дівчинко».
Лінторія чекала, що з’явиться Мікела, але та залишилась на Землі Первинній.
– Де третя? – вигукнула відьма. – Де Нона?
– Третьої не буде, – відповів. – Я привів тобі тільки Несподіванку і Смерть…Гру скінчено, Лінторія, я ж тебе попереджував…
– Ні, – закричала вона. – Викликай третю… А ні, то я вб’ю тут усіх…Я вб’ю її…
Вона хотіла стиснути горло Ради рукою, але не змогла…
Бо рук в неї вже не було…
Ребека – Децима і Норіко-Морта швидко робили свою справу.
Вони таки змінювали долю відьми, але зовсім не так, як та сподівалася.
Її відьомське тіло швидко розчинялося, по частинкам-ромбикам зникало в невідоме… Сталося те, чого вона найбільше боялася. Лінторія затіяла це все щоб запобігти тому, що зараз тільки прискорила…
Вона несамовито закричала. Діти знову в жаху затулили вуха і притулилися до підлоги.
Я навмисне утримував її свідомість, щоб вона зрозуміла все до кінця. Зовні це виглядало так, що за спиною Ради висіла тільки частина плечей і голова відьми.
Я простягнув руку, Рада кинулася до мене в обійми. Я притулив її голову собі до грудей і накрив долонею.
«Тримайся, моя дівчинко, зараз все скінчиться».
Крик відьми стихав. Вона розчинилася повністю.
Перелякані люди почали піднімати голови.
До спортзалу ступила Мікела.
– До роботи, дівчата, – беззвучно попрохав я.
Нам потрібно було внести мінімальні зміни в долі усіх присутніх тут людей. Виправити їм сьогоднішній ранок.
Сестри стали у дверях і по черзі пропускали через себе людей, спочатку дітей, потім дорослих.
Вони виходили із спортзалу і поверталися до свого звичного життя. Розбрідалися по спальним приміщенням і робочим кабінетам. Без страху, без спогадів про сьогоднішній ранок. За межами спортзалу панував повний спокій. Дехто вийшов звідси більш здоровим, ніж зайшов. Цим людям судилося прожити багате й повноцінне життя.
Рада тулилася до мене й здригалася в риданнях. Я гладив її та заспокоював. Вона вийшла передостанньою.
– Все буде добре, – прошепотів я їй. – Скоро ми знову зустрінемось.
– Обіцяєш? Як скоро?
– Думаю вже сьогодні увечері.
Я поцілував її і підштовхнув до своїх сестер.
Коли вона вийшла за двері, у спортзалі залишилось тільки тіло загиблого сторожа. Повернути його до життя ми, на жаль, не могли.
Залишився тільки один, кому ще потрібно було підправити долю – я. Не Паркоріон, його долю виправити неможливо, але Богдану Одноступу – так…
***********************************************************
Рада хитнула головою. Якесь секундне помутніння. Ось вона прийшла на роботу в такому гарному настрої, зняла пальто, збиралась повісити його і…щось трапилось? … та наче ні, все було добре. Вона гмикнула про себе. Повісила пальто і сіла за свій робочий стіл. Що за робочим планом? Зараз Ел’яна має привести Катрінку… Еле’яна телефонувала їй годину тому і сказала, що дівчинка була сьогодні дуже перелякана вранці. Невпинно розповідає, що їй було дуже-дуже страшно в спортзалі. Але ні в якому спортзалі вона не була, спокійно спала до підйому.
З дівчинкою потрібно було попрацювати.
Пролунав виклик телефону.
Рада глянула на екран і посміхнулася.
– Привіт, Богдане. Ти де зник?
– Привіт. Вечерю вчора сама злопала?
– Та тебе поки діждешся…Сьогодні приїдеш ?
– Так, звичайно. О сьомій вечора буду, як штик…
#4857 в Фентезі
#1546 в Містика/Жахи
фантастичні події, надзвичайні здібності та сила, відьми і чаклунство
Відредаговано: 16.10.2021