розділ 13.1.

     Розділ 13.1.

     Рада, як тільки прокинулася, відразу потяглася за телефоном. І її очікування були виправдані. На неї чекало голосове повідомлення.

   «Доброї ночі, Рада. Це Олег. До мене на зв'язок виходив Богдан. В нього виникли певні тимчасові труднощі, але зараз все гаразд. Він не може зараз зв’язатися з Вами, але прохав передати, що з ним все добре і скоро ви зустрінетесь…»

    Їй хотілося задати тисячу запитань, але й цього було досить щоб з ранку літати, як  на крилах.

    Звичні ранкові новини також були заспокійливими. Диктори віщали, що за ніч не сталося жодної сутички в жодному місті країни. Поки що ніхто не брався пояснити з чим пов’язане таке затишшя.

    На вулиці світило сонечко, хоч було по осінньому прохолодно, але безвітряно і гарно.

    Рада посміхалася про себе по шляху на працю.

    Біля інтернату стояв незнайомий позашляховик. Та Рада не звернула на нього уваги, чи мало хто сюди міг  приїхати?

    Насторожилася вона тільки коли зайшла в приміщення. В інтернаті було пусто, ніде ні душі.

    Рада пройшлася коридором, заглянула  у вчительську, в декілька класів – ніде нікого.

    Дивно. Вона зайшла до себе в кабінет і зняла пальто. Як тільки повісила його на плічку, до кабінету влетіла Ел’яна.

    – Рада Олександрівна, – дівчина вхопила її за руку. – Біда, Рада Олександрівна…

    Дівчина була закуйовджена і залита сльозами.

   – Що трапилось?  – Рада спробувала всадити її на канапу. – Де всі? Заспокойся, сядь…

   – Ні… – дівчина залишилась стояти. – Нам потрібно йти. Вона наказала щоб я негайно привела Вас…і сказала, що якщо я не повернуся, то вона відірве мені руку…Наділа мені оце…Тут вибухівка…

    Дівчина показала широкий пластиковий  браслет у себе на руці на якому миготів світлодіод. Насправді це був муляж, та звідки їй було про це знати?

    – Ел’яно, що трапилось? Заспокійся, поясни. Я не розумію про що ти мені кажеш…

    Дівчина почала затинаючись розповідати. Але при цьому потягла Раду за собою, розповідаючи по шляху.

    Виявляється сьогодні вранці в інтернат увірвалася невідома жінка з автоматом в руках, з коротким таким (дівчина мала на увазі «Узі»). Вона захопила чергового вчителя, наказала йому зібрати усю чергову зміну у спортзалі, від сторожа до чергового лікаря. Коли вони зібралися, вона наочно продемонструвала, що автомат у неї справжній, вистрілила у голову сторожеві, вбила його. Потім роздала усім присутнім по такому от пластиковому браслету, показала маленький пульт, сказала, що в того, хто не буде її слухати, браслет вибухне на руці, відірвавши її по лікоть. Потім наказала зібрати у спортзалі усіх, хто є на території інтернату. Жінки, а після того, як сторожа вбили в черговій зміні залишилися тільки жінки, перелякалися і виконали те, що та наказала, то ж тепер усі сидять у спортзалі прямо на підлозі і чекають доки прийде Рада. Та скажена, з автоматом, так і сказала: «Почекаємо Раду Олександрівну і почнемо веселитися».

   Більше Ел’яна нічого не знала, крім того, що декілька хвилин тому терористка наказала йти в кабінет психолога і привести Раду до всіх інших.

   Вони зайшли до спортзалу. Раді здавалося, що серце зараз вискочить із грудей. Думки плуталися, вона не знала, як вчиняти правильно, знала тільки, що у терористки зараз в заручниках сотні дітей і в неї немає іншого вибору, як виконувати її вимоги.

   В спортзалі було набито людей, як рибинок в жерстяній  банці, усі сиділи на підлозі. Більшість дітей. В передньому ряду дорослі. Перед ними лише кілька метрів вільного простору, по якому проходжувалася туди-сюди молода чорнява жінка з автоматом в руці.

   – О-о, – протягнула вона. – От і наша Рада Олександрівна. Йди сюди, люба. Шоу починається…

    Рада на ватяних ногах пішла до жінки. Ел’яна, керуючись жестом терористки, сіла на підлогу, поруч з іншими дорослими.

    Лінторія навмисне не скидала личини до появи Ради.

    Люди завжди жахалися від видовища перевтілення і вона залишила це на потім. Солодке на десерт.

   Зараз й так всі боялися, Лінторія упивалася страхом.

   Рада підійшла майже впритул. Відьма з цікавістю роздивилися її з ніг до голови і почала перевтілюватись.

    В спортзалі піднявся ґвалт. Люди кричали. Люди були в жаху, особливо діти.    

    Хтось затуляв очі, хтось падав на підлогу, декілька дітей підхопилися зі своїх місць, керуючись інстинктом втікати, і кинулися до дверей. Лінторія зареготала своїм огидним сміхом-стрекотом і кинула в їх бік закляття. Дітей паралізувало, вони попадали перед вихідними дверима і застигли непорушно, перелякано кліпаючи оченятами.

   Раді здавалося, що розум покидає її. Те що вона бачила зараз, оця брудно-сіра мерехтлива потвора, ніяк не вкладалася ні в які її уявлення. Це не правда, так не може бути.

    Свідомість плавала, ще трохи і вона відпливе взагалі. Та Лінторія не допустила цього. Автомат впав на підлогу, більше він був не потрібен.