розділ 11.2.

Розділ 11.2.

    Рада прийшла на роботу сама не своя. Віталася з колегами автоматично, не помічаючи їх. Пройшла до свого кабінету (в неї, як в психолога по сумісництву, був окремий). На автоматі роздяглася і сіла за стіл. Добре, що першого уроку в неї сьогодні не було, потрібно зібратися з думками, прийти до тями і працювати.

    Богдан вчора не повернувся. На її телефоні дзвінки автоматичний голос відповідав про відсутність абонента на зв’язку. Куди ще дзвонити вона не знала. Яковліву? В неї не було його номеру, з ним Богдан спілкувався тільки зі свого телефону.

   Останні новини викликали все більше занепокоєння. В цьому хаосі могло трапитись все, що завгодно. Та вона вірила, що Богдан зміг би за себе постояти,  якби щось трапилось, вона ж бачила на власні очі, що він робив там на трасі, коли трапилась аварія. Ні… Гнати від себе ці думки. З ним все добре. Просто так потрібно. Просто відбувається щось, про що їй знати не потрібно. Він скоро з’явиться, або зателефонує, скаже, що все добре і заспокоїть її…

   Він же ж не покинув її, правда?...

   В двері постукали.

   – Так, – Рада мельком глянула в дзеркало. Трохи видно сині кола під очима від безсонної ночі, а так, наче, нормально.

    До кабінету зайшла Ел’яна, зовсім юна вихователька, що віднедавна працювала в них в нічну зміну.

   – Можна, Рада Олександрівна?

   – Так, Ел’яно, заходь будь-ласка. Присідай.

    – Доброго дня, – з запізненням поздоровалась та, всідаючись на стілець.

    – Доброго дня. Що тебе привело?

    Ел’яна помовчала, збриючись з думками.

    – Я хотіла поговорити про дівчинку. Шестирічна в молодшій групі…Катрінка…– вона запнулась, пригадуючи прізвище.

    – Якимів, – підказала Рада.

    – Так. Якимів…

    – І що з нею?

    Ел’яна переповіла про нічні пригоди. Раді стало трохи моторошно. Вона, схилялася до думки, що це дитячий сомнамбулізм, який зустрічається у тридцяти відсотків дітей, вилучених у неблагополучних батьків, але за останні дні Рада бачила і чула стільки незвичного, що могла припустити все, що завгодно.

    Ел’яна ж, схоже, була добряче перелякана нічними подіями. Зараз потрібно було перш за все заспокоїти її.

    Рада зробила помітку собі в робочому щоденнику і сказала дівчині.

   – Я думаю, переживати немає причин. Таке явище, як дитячий лунатизм зустрічається в багатьох дітей у цьому віці. Часто це пов’язане з нервовим напруженням А в нас в інтернаті своя специфіка, діти втратили рідню, або були примусово вилучені у батьків… та й оточення впливає. Хтось із дітей швидко адаптується до зовнішніх умов, хтось повільніше, хтось лідирує, хтось відстає. Для дітей кожен день – це новини. А також кожен день – це міні шок, до якого потрібно адаптуватися, щоб сприймати спокійно в майбутньому житті.  Згадайте, як було в школі? Скільки дитячих стресових ситуацій? Та коли дитина в звичайній сім’ї,  то як би не складалися її справи в школі, після уроків вона повертається до затишних умов свого будинку, до батьків, які можуть заспокоїти і втішити.  А тут вони цілодобово в умовах «виживання» серед своїх ровесників.

     Юна вихователька трохи заспокоїлась. Але все ж напружено спитала.

     – То Катрінка – лунатик?

     – Можливо. Але лунатизм – це не так страшно, як складається враження. Страх лунатизму навіяний, дякуючи різним «жахастикам». Кому лунатики й можуть заподіяти шкоду, то в першу чергу самі собі, бо можуть вийти не туди, куди потрібно й травмуватися. Ви все правильно зробили, Ел’яно, – продовжувала Рада. – Добре, що розповіли мені, я  порозмовляю з дівчинкою, буду спостерігати за нею. Якщо потрібно, то зв’яжуся з лікарем-неврологом для подальшого обстеження. Поки що ми просто промоніторим, як вона буде вести себе далі по ночам. Попрошу Вас і дам вказівку іншим нічним черговим, спостерігати, як дівчинка спить, чи трапляються в неї жахи. Якщо вона буде й надалі прокидатися вночі, то в який саме час. Дуже часто сомнамбули прокидаються в один і той самий період щоночі і найпростіше в таких випадках, з чого потрібно розпочати, будити їх за 15 хвилин до щонічного прокидання. Фаза сну збивається, далі вони засинають спокійно до кінця ночі. Через декілька ночей збивається і  фаза лунатизму, надалі люди сплять і не прокидаються більше. Якщо це не допомагає, тоді вже слід застосовувати різні медикаменти. Але, скоріш за все, це було разове прокидання. Не переймайтесь.

     Ел’яна здригнулася.

     – Б-р-р, все одно стрьомно. Ви б побачили її очі…

    Вона піднялася щоб іти. Але біля дверей повернулася.

    – Але, якщо вона просто лунатик, чому кіт Лео так на неї відреагував? Шипів і стояв наче от-от кинеться на неї.

    – Бо коти також вміють боятися, – сказала Рада аби щось сказати, бо перед нею засвітився екран телефону, що стояв в беззвучному режимі. Незнайомий номер.

    – Добре, дякую. Мені аж спокійніше стало, чесне слово. До побачення.

    – До побачення.

    Як тільки дівчина вийшла, Рада схопила телефон.