Розділ 5.1.
Раді я зателефонував зі свого номера в готелі.
– Я розмовляв зі своїм знайомим з приводу Вашого учня, – мовив я, після взаємних привітань. – Він обіцяє допомогти в лікуванні та протезуванні. Також пропонує і іншу допомогу.
– Яку допомогу?
– Хоче взяти хлопця під свою опіку… Під наукову, я маю на увазі. Думаю, що в Юсто там з’являться перспективи на життя.
– А хто він, Ваш знайомий? Можна поцікавитись?
– Можна. Але я б не хотів по телефонну. Може зустрінемось? Вип’ємо кави та спокійно поспілкуємось?
Виникла пауза. Я засмутився. Рада сумнівалась і якщо й погодиться зі мною зустрітись, то тільки заради свого учня.
– Добре, – врешті відповіла вона. – Де й коли?
– Я приїду до Вас. Сьогодні. Тільки скажіть час. З врахуванням, що мені потрібно 20 хвилин на збори і дві години на дорогу.
– Зараз двадцять хвилин на сімнадцяту. Враховуючи Ваші розрахунки, виходить дев’ятнадцять?
– Прийнято. В дев’ятнадцять нуль буду біля Вашого будинку.
– Тоді зустрічі ?
– До зустрічі.
Я вимкнув мобільний і всівся на ліжко.
Й посміявся сам над собою, бо зловив себе на думці, що повторюю в голові нашу розмову, намагаючись оцінити її інтонації і зрозуміти її ставлення до себе. «Тобі ж не п'ятнадцять років, дурень. В десятеро більше».
Та все ж, мені хотілося щоб вона була рада мене бачити.
« Якщо й так, що ти робитимеш далі?», – запитував себе.
Я розумів, що в нас немає ніякого майбутнього. Немає в мене майбутнього з жінками. Я вже бачив, як старіли і помирали дорогі для мене люди. Я не можу жити серед людей. Раніше прийняв рішення, що не хочу, а тепер вже не можу.
І що я можу запропонувати жінці?
Рай у шалаші? Ага. Це тільки гарний вислів, насправді такий «рай» нікому не потрібен, хіба що на декілька днів. А тимчасові інтрижки я заводити не хотів.
Але…Але…Але…Мені просто страшено хотілося побачити її і побути поруч. Мені подобалося в ній усе: сірі очі, гарне обличчя, довге русяве волосся, струнка фігурка, голос, спокійна і тиха манера розмови…
Давно я не відчував нічого подібного. Ховався від цього, забув вже, що так може бути. І от, виплило, тоді, коли я зовсім не очікував. Не був готовий.
Поїду сьогодні. Поспілкуємося. Я обіцяв допомогти і виконаю це, як завжди. А далі хай буде, як буде. Скоріше за все, кавою все і закінчиться. Я вирішу свої справи в місті (або не вирішу їх) і знову повернуся до своєї хатини. Буду бродити з Вовчим по безлюдним лісам і мріяти, що може зміг би колись побудувати своє життя по інакшому, якби був просто людиною.
Врешті, чому я взагалі вирішив, що вона самотня? Може в неї є коханий чоловік?..
Досить.
Я подивився на годинник. Час збиратися.
Та такі думки знову і знову поверталися до мене всі дві години дорогою до поселення Опішки, де розміщувався інтернат і в якому, у своєму будинку, проживала Рада.
Рівно в дев’ятнадцять нуль, як і обіцяв, я був біля її будинку. Зателефонував їй, сказав, що я на місці.
– Вибачте, – прощебетала вона. – Я трохи запізнююсь. Це не гарно, звісно, але в мене тут надзвичайна ситуація.
– Що трапилось? – запитав я.
– Та нічого страшного. В мене тут водогін прорвало, поки розібралася де вода перекривається натекло на підлогу добряче. Прийшлося прибиратися. Ну і от…не встигла зібратися.
– Давайте я гляну, що за проблема.
– Та ну що Ви, не потрібно. Завтра викличу сантехніка.
– То як Ви будете вранці без води? Може й не допоможу нічим. А може й так, в любому випадку – втрачати нічого...
Вона завагалася на хвильку.
– Ну добре. Заходьте, я зустріну.
Справді зустріла, чекала вже біля відчинених дверей. На ній були одягнуті спідниця ледь нижче коліна та светр. На ногах рожеві шкарпетки з білим ободочком та пухнаті білі капці. Це було так незвично для мого ока. І так…мило…чи що ?
– Показуйте, що у Вас тут трапилось?
«Водогіном» виявився шланг, приєднаний до зливного бачка в туалеті.
Я запитав, чи не має в неї, часом, запасного ?
– Щось було подібне, – вона задумалась. – Зараз згадаю де заховала той ящик…Там були якісь шланги, трубки, залишились після того, як робила ремонт… Де ж я їх поклала?
Робила ремонт? Значить проживала вона все ж таки сама, інакше б сказала – «робили ремонт».
Рада витягла з комори картонну коробку.
– Ось воно, – мовила.
Я заглянув у коробку. Шланг там знайшовся, як не дивно. Навіть ключ розвідний був і фумка. Що тут скажеш - повний комплект. Я швиденько замінив шланг.
#4832 в Фентезі
#1558 в Містика/Жахи
фантастичні події, надзвичайні здібності та сила, відьми і чаклунство
Відредаговано: 16.10.2021