розділ 1.2.

1.2.

–Як тебе звати?– запитав я. – Мене можеш кликати Богданом, якщо хочеш.

 -      Ліна, –мовила вона тихо після довгої паузи. От і добре. Вибір було зроблено. Тепер вона трохи розслабилася.

       - Я огляну рану, – схилився до неї, уважно спостерігаючи за реакцією.

Дівчина більше не пручалася.

       Я обережно зняв пов᾿язку. Дівчина зморщилася і засичала від болю.

       Рана була не страшною. Трохи зідрана  шкіра. Містами глибоко, там і кровило. Більше мене турбував перелом, але і він був без зміщення. Так що – головне не нашкодити.

      Я дістав аптечку.

      - Зараз я змощу тобі рану оцією рідиною…

      Показав їй пляшечку з відваром. Відвар був із місцевих трав. Подарунок Зони. Від неї не тільки клопіт, буває й користь. Знання мені прийшли, як і все інше. Я просто знав. Назбирав потрібних рослин. Відварив, вистояв. Вийшла густа рідина схожа на вигляд на свіжий мед. Випробовував на собі. Сильна штука.

       – Спочатку попече з півхвилини. Потім навпаки, почне освіжати. Рана вкриється тоненькою плівкою і перестане кровоточити. Потім я накладу тобі шину, бо в тебе таки зламана гомілка. А потім будемо евакуювати тебе звідси.

        – Як ? – Ліна все ще підозріло дивилася на мене.– І куди?

        – Екстрено,– відповів я.– І в безпечне місце.

       До кімнати зайшов Вовчий, який все ще тримав в зубах ХДС. Ліна вжалася в стінку. Не дивно, я б і сам злякався. Собака був зараз вищий від дівчини, що сиділа.

       – Не бійся. Це друг.

      Вовчий поклав ХДС біля мого і ліг ліворуч від мене, як завжди.

      Я змастив дівчині рану. Вона знову поморщилася, але відвар діяв швидко  скоро вона відчула заспокійливий холодок.

      Як міг обережно наклав шину, після чого дістав із рюкзака дві мотузки. Ліна знову напружилась.

      – Зв’язувати тебе ніхто не збирається,– мовив щоб заспокоїти.– Одна мотузка для того, щоб зробити приспособу, на яку я повішу на Вовчого твій і свій рюкзак. А з другої зроблю підвіску, щоб зміг нести тебе на плечах.

       – Ні,– махнула вона головою.

       – Так,–спокійно відповів я. – Йти самостійно ти не зможеш, ногу турбувати не можна. А нести тебе по іншому не можу я, бо мені потрібні вільні руки, тут всяке може трапитись, потрібно завжди бути напоготові.

       Я взяв коротшу мотузку і повернувся до Вовчого. Той невдоволено фиркнув, але піднявся і дав мені пов’язати на нього рюкзаки. Далі допоміг здійнятися дівчині.

       – Доведеться трохи постояти на одній нозі.– Я швидко пропустив мотузку їй під сідниці, поміж ніг та на рівні грудей, зв’язав лямки. – Зараз я присяду, щоб закинути лямки на плечі, потім піднімуся  вже разом із тобою. Тримайся міцно. Чим менше ти будеш бовтатись в мене на спині, тим швидше ми доберемося до будинку.

       Я повернувся до неї спиною, підібрав з підлоги ліхтарі, вправно закинув лямки на плечі і підійняв її. Ваги майже не відчував. Принаймні зараз. Коли йшла рятівна операція, сили в мене були зовсім інші. Дівчина зойкнула від болю, колихнулася зламана нога. Я простягнув їй через плече один із ліхтарів.

       – Тримай у вільній руці. Кращий захист від британки. Не думаю, що він зараз стане на нас нападати, але не завадить. Однією рукою охопи мене і тримайся міцно. Вперед.

        Дівчина охопила мене за шию однією рукою, проте ліхтар брати не поспішала. Трохи колихнулася на спині і я відчув, як у потилицю мені уперлося щось холодне і округле. Ну звісно – дуло пістолету.

        Ой-ой, дівчинко, що ж ти дуркуєш?

        – Віднеси мене до автомобіля. До будь-якого, але щоб був на ходу.

       Я не поворухнувся.

       – Ну ж бо, почув, що я тобі кажу?– крикнула вона і сильніше вперла дуло в потилицю.

      Вовчий почав повільно повертатися. Він не гарчав, але губи піднялися в оскал, оголюючи ікла. Так він виглядав, коли готувався нападати.

      – Вовчий, тихо, – я все ще тримав простягнуту руку з ліхтарем.–Ліна, візьми, будь ласка ліхтар і віддай пістолет.

      –Ні, роби, що я тобі кажу.

      –А якщо не зроблю….

      –Я вистрелю, не сумнівайся.

      –Вірю. Вистрелиш. А що далі? Я впаду. Ти припутана до мене мотузками, Вовчий розірве тебе за три секунди. Припустимо, що в тебе неймовірна реакція і ти встигнеш вистрілити у Вовчого. Це неймовірно, але припустимо. Припустимо, що ти навіть встигнеш зробити декілька пострілів, бо з першого ти навряд чи його вб’єш. Що ти будеш робити далі? Ходити ти не можеш. Кіт повернеться, як тільки згаснуть ліхтарі. А для нього кулі з твоєї пукалки, що кусючі блохи. В тебе немає жодних шансів вижити в Зоні самій із поломаною ногою. Жодних. Так що бери ліхтар, віддай пістолет і ми підемо до будинку, де ми відпочинимо і вирішимо, що робити далі.

       Дівчина мовчала. Пістолет і далі впирався мені в потилицю. Врешті, вона прибрала його. Але не віддала. Хитнулася на спині, ховала зброю звідки дістала, і взяла в руку ліхтар.