10

У кімнаті було понад десяток стільців, а на них сиділи всі викрадені, тільки прив'язані.

— Ну що ж... — долинув хитрий і знайомий нам голос згори.

Тільки зараз ми помітили, що в кутку були сходи, які вели вгору.

Голос належав тому, нікому іншому, як містерові Михайлу — прибиральникові, якого було викрадено ще в перший день.

— Що ж це я бачу? — знову мовив хитрим голосом той. — Невже ви справді визволятимете інших?

— Влад, — знову тихо звернувся до мене містер Володимир, — просто не слухай його. Я відволікатиму його, а ти тим часом спробуй розв'язати інших.

— Але як я маю розв'язати їх? Тут міцна мотузка, — запитав я у детектива.

— Ось, візьми ніж, — мовив той, протягнувши його.

— Окей, — мовив я.

Я почав непомітно розв'язувати інших, і першим був Діма. Він був ще притомним.

— Я знав, що ви прийдете, — мовив містер Михайло.— Цікаво, чому ж ви мовчите, містере Володимире?

— Для чого це все? — почав детектив.

— Про що це ви, шановний містере Володимире? — запитав прибиральник.

— Для чого це все — ця вистава? Навіщо тобі діти? — перепитав містер Володимир.

Він зробив доволі незручну паузу і вів далі.

— Зараз діти не насолоджуються своїм дитинством. Серед цих дітей, яких було запрошено, не було жодної дитини, яка по-справжньому ставилася до дитинства. Тому я вирішив запросити саме цих дітей у парк атракціонів. Але не з метою простих розваг. Я хотів, щоб ви зрозуміли: те дитинство, яке вони прогуляють, може бути останнім. Тому я і зробив це страшне викрадення, яке за п'ятнадцять хвилин може стати вбивством, — мовив містер Михайло.

А його слова бриніли у вухах у темряві порожньої кімнати.

Тут, знаєте, я задумався, що ж містер Михайло правий. Що це і справді могло стати вагомою причиною. Навіть не знаючи чому, у мене пробігли мурашки по шкірі.

— Що ж вирішить робити містер Володимир?

Я поглянув на нього. Саме в цей момент наші погляди перетнулися, і тоді я побачив впевнений погляд містера Володимира. Він мав план.

— Я зрозумів, що ви маєте на увазі, містере Михайле. Але чого ж тут інші чоловіки? Хіба вони пов'язані якось із дитинством? — запитав детектив.

— О, так. Ми всі, ми всі... — мовив чоловік.

Тим часом я розв'язав Артема, який по рахунку був шостим. Як я зрозумів, містер Володимир хотів виграти трохи часу. Я думав, що встигну. Лишалося ще дві-три людини, і тут:

— Ви збираєтеся тікати, чи не так? — мовив він, підходячи ближче.

Але він вів далі:

— Чи ви розумієте, що ж буде далі? Чи помітили ви, що весь цей час за вашими спинами було ще троє осіб?

І тут із різних кутів кімнати вийшли інші чоловіки, яких спочатку не було помітно в кімнаті.

— Може, хоч поясните, як насправді відбувалося кожне викрадення? — запитав трохи стурбовано містер Володимир.

— Ну що ж, це була довга історія, але розкажу, — почав той. — Кожне викрадення, як ви вже помітили, здійснювалося окремо, але в доволі короткі проміжки часу. Я думаю, що ви могли підозрювати будь-кого, але не мене.

— Це так, — відповів містер Володимир. — Але що ж насправді мало статися тоді?

— Так, це було імітування викрадення, щоб ніхто навіть і думки не мав, що я стояв за цими викраденнями. Всі танцювали під мою дудку. Тільки хтось наближався до однієї з кабін — зразу ж було викрадення. Потім я став залучати інших чоловіків, зробив вигляд, ніби у мене викрали ключі, щоб я зміг вибратися. Так ми об'єдналися. Першим був містер Олекса, далі вже містер Андрій та містер Леонід, і ще дехто серед дітей — саме Артем. Він допоміг нав'язати думку, щоб виграти час для нас, щоб зробити ще викрадення.

Як ви можете помітити, після кожного викрадення на кабіні лишалися цифри, намальовані червоною фарбою в імітації крові. А ще дуже пізно помітили, як ви опинилися в пастці. Містер Олекса ще вперше заблокував ключем будь-який можливий прохід звідси спеціально, щоб не перервати наші веселощі.

— Я, звісно, перепрошую, — почав містер Володимир. — Але, розказавши це все, ви не боїтеся, що будете заарештовані?

— А чого мені боятися? Хіба ж ви не зрозуміли, що ви програли? —мовив містер Михайло. — Лиш одне моє слово — і ви теж будете зв'язані. Схопіть їх! — закричав той.

Двоє чоловіків побігли на містера Володимира, інший — до мене.

— Владе, тікай, у мене є план! — закричав той.

Я почав тікати. У той момент з'явилася купа диму і неприємний сморід.

— Що це було?

Але я все ж біг до іншої кімнати.

— Микито, Вероніко, Еріно, ви де? — кричав у коридорі я до них.

— Ми вже зателефонували! — крикнула у відповідь Еріна.

— А де містер Володимир?

— Зараз забирає інших, треба йому допомогти... — якось мовив я.

— А коли поліція вже буде?

— Уже за п'ять хвилин, — відповів Микита. — Але обережно, там чотири чоловіки. Виявилося, що вони діють всі разом.

— На містера Михайла, — мовив я.

— На прибиральника? — запитала Еріна, коли ми були за двадцять метрів від кімнати.

— Так, він зімітував власне викрадення. — відповів я.

— Це жахливо, — відповіла Еріна.

— А чому тут так смердить? — запитав Микита.

Коли ми зайшли в кімнату, я з подивом побачив містера Володимира в масці. Інші теж сиділи в масках.

— Димова шашка, — мовив він жваво. — Найкраща зброя від непроханих гостей.

— А що з ними? — запитала Еріна, дивлячись на чотирьох чоловіків, які лежали на землі.

—Знепритомніли на певний час — тихо відповів містер Володимир. — А тепер ходімо звідси.

Ми пішли. І ті, хто були викраденими, теж.

І всі, окрім чоловіків, вийшли нагору.

— То ви викликали поліцію? — запитав містер Володимир.

— Так, скоро має прибути. — мовив Микита.