6

Коли ми вже прийшли до однієї з кабін, ми побачили, як всі чоловіки стоять біля схожої кабіни. Я поглянув на містера Леоніда, котрий стояв до нас найближче.

— Перепрошую, а що ви робите? — запитую з цікавістю я.

— Ми хочемо визначити межі, де були скоєні перші чотири викрадення, — мовив містер Леонід. — Це також для того, щоб побачити, наскільки тут багато ходів під землею.

— Але як ви це зробите? — запитав Микита.

— У кожній кабіні виявився люк, який приводить до підземного ходу, отже, якщо в кожній кабіні є такий хід, то можна припустити, що вони розміром із парк атракціонів, — відповів містер Леонід.

 — Тобто виходить сказати, що… — не доказав Артем.

— Поки ми тут, злочинець знає, де ми, і з будь-якої точки парку може здійснити напад, — завершив містер Леонід.

 Далі до нас підходили й інші чоловіки.

— У нас проблеми, містере Володимире, — мовив містер Леонід.

— Це нам і так відомо, містере Леоніде, — відповів очевидним тоном містер Володимир. — З того, що ми зрозуміли, злочинець знає дуже багато про нас та про парк.

— Ви праві, містере Володимире, — підтакнув містер Андрій.

— Також із місця знаходження злодія, яке ми приблизно визначили, можна сказати, що він може з'явитися будь-де і будь-коли, — продовжував протяжно містер Володимир.

— Так, але здебільшого, насправді, напади будуть здійснюватися біля кабін атракціонів, — додав містер Леонід.

— А це правильно, — підтакнув детектив. — Але пам'ятайте: поки злочинець перебуває під землею, його єдиним проходом будуть кабіни.

— А взагалі, можемо ми зрозуміти, хто же насправді є злочинцем? — запитав містер Олекса.

— Навіть якщо в кінці ми зможемо дізнатися, хто є злодієм, то тоді може вже бути запізно, — мовив із розчаруванням містер Володимир.

— Нам потрібно вже йти до оглядового колеса, поки точно не стемніло. Ворог тоді матиме більше шансів зробити викрадення непомітно, — мовив містер Олекса.

 — До речі, ми вже придумали, хто з ким буде в кабіні, — мовив Артем.

— Ну і що ж ви придумали? — запитав неохоче містер Андрій.

— Якщо коротко, то хлопці в одній кабіні, дівчата — в іншій, а чоловіки — в окремій, — промовив я.

 — Гарна ідея, — промовив містер Володимир. — Так буде безпечніше.

 Інші чоловіки теж погодилися з цим.

 — А, до речі, а куди подівалися дівчата? — запитав містер Леонід.

— Вони пішли на тир, — промовив містер Олекса.

— А ви звідки знаєте? — запитав містер Леонід із підозрілим поглядом.

— Вони ж казали раніше, не пам'ятаєте? — запитав він.

— А, так, щось таке було, — промовив підозріло Артем.

Я почав згадувати, чи дівчата справді щось таке казали. Але щось я нічого не міг згадати, можливо, я просто не чув про це. Я поглянув на Артема, а потім перевів погляд на містера Олексу. Здавалося, чи вони підкліпнули одним оком.

— Містере Олексо, чи не могли б ви сходити і покликати дівчат до нас? — запитав містер Леонід.

— Звісно, — м'яко промовив містер Олекса. — Може, хто зі мною?

— Я можу, — промовив Артем.

— Ну тоді ходімо, — промовив той до Артема і ніби знову непомітно підморгнув.

Оскільки тир був у протилежній стороні, то Артема та містера Леоніда вже не було видно. За кілька хвилин я подумав, чи безпечно залишати Артема із містером Олексою наодинці. Мені здавалося, що вони точно щось знають.

— Ще їх довгенько немає, — промовив містер Леонід.

 — Хлопці, можете сходити поглянути, чи там усе в порядку?

— Я думаю, що нам варто всім піти. Впевнений на 90 %, що за цей час щось сталося.

— Ну що ж, ходімо, — мовив містер Леонід, і ми всі п'ятеро пішли за двома іншими.

 Я вже почав помічати, що ставало все холодніше, але здавалося, що вечір навіював якийсь загадковий та невгамовний страх. Коли ми підійшли вже до тиру, то ми поспішили, помітили, що там нікого не було.

— Цікаво, куди вони поділися? — мовив із цікавістю містер Леонід.

 — Можливо, їх викрав злочинець? — запитав містер Андрій.

 — Та ні, їх було доволі багато, щоб просто і непомітно викрасти п'ятьох дітей, — мовив містер Леонід.

— Шукайте найближчу кабіну, — мовив чітко і спокійно містер Володимир.

— Ось! — вигукнув містер Андрій, вказуючи на найближчу кабіну.

Містер Володимир пішов оглянути її, і після цього його погляд ковзнув на одну із стінок кабіни. — Дев'ять. Я так і думав, — мовив проціжно він.

На стінці кабіни було намальоване число 9.

 — Це означає, що Артема теж викрали? — запитав Микита.

— Cхоже на те, — мовив із тихим жалем детектив.

— Як на мене, дуже дивно, що злодії придали лише по одному, — мовив проціжно із загадковістю я. — Можливо, йому так легше або спеціально хочуть зробити це красивіше, — висловив припущення містер Леонід.

 — А де ж тоді дівчата? — запитав містер Андрій. — Вони ж мали бути тут.

— Навряд чи їх могли викрасти всіх разом, — мовив містер Володимир.

— То число 9 показує, що нас лишилося ще дев'ятеро.

 — Так, містер Володимир має рацію, — підтвердив містер Леонід. — То що робитимо?

 — Потрібно їх знайти, поки ще не стемніло, — мовив містер Андрій.

— Пропоную тим часом не розділятися, а просто покликати їх, — мовив містер Леонід.

Тим часом я оглянув тир краще. Тут були луки зі стрілами, пістолети зі кульками, дартс і цілі для стрільби. Також на двох стінках збоку висіли різні призи. Їх тут було досить багато: маски, іграшки, плюшеві тварини, різні прикраси, але найбільше, що привернуло увагу, — це доволі примітивна, але страшна сіра маска. На ній була зображена пара чорних очей у вигляді хрестів. На самій масці не було тієї самої коварної, виразної посмішки, а лише дві лінії, де одна проведена горизонтально, а друга — вертикально, яка ділила маску на дві частини, де на одній із них — гострі, але невеликі зуби.

Я придивився до неї, здавалося, я відчував якусь дивну, незнану енергію.