3

Потім ми почули якийсь крик. Ми всі оглянулися. Той крик був схожим на дівчачий.

Ми четверо пішли туди. Містер Володимир та містер Андрій пішли, не відкладаючи книг, а ми з Дімою — просто за ними.

Ми йшли туди, а дівчата стояли неподалік хлопців, а біля них — завідувач.

— Що сталося? — запитав містер Володимир.

— Пропав містер Михайло! — закричав той.

— Але як це сталося? — запитав детектив.

— Не знаю, — мовив містер Леонід схвильовано. — Він ніби крізь землю провалився.

— Цікаво, цікаво, — мовив протяжно містер Володимир.

— Можливо, просто випадковість? — запитав містер Андрій, поглядаючи в книжку.

— Все ж я хотів би дослідити ситуацію, перш ніж ми всі просто розійдемося, — мовив детектив. — Отже, вас було восьмеро, і ви йшли одне за одним.

 Він поглянув на містера Леоніда.

— Так, я йшов за містером Михайлом, за мною — дівчата, а вже за ними — хлопці.

— Добре, так навіть краще, — почав детектив. — Отже, коли ви дійшли до цієї кабіни, — він вказав на кабіну просто перед ним, — то ви його загубили?

— Насправді ні, містере Володимире, — відповів завідувач. — Коли ми дійшли до кабіни, містер Михайло попросив почекати біля кабіни, бо там було мало місця, а сам він залишився на якихось п'ять хвилин.

— Отже, ви хочете сказати, що ви не бачили, як відбувалося зникнення? — запитав детектив.

— Виходить, що ні, містере Володимире, — мовив той.

— Давайте тоді зайдемо в кабіну і глянемо її, — мовив детектив.

Як на мене, це була слушна думка.

Отож, детектив зайшов туди і почав оглядати кожну деталь тут. Ми поглядали за іншими, хоча не дуже було щось зрозуміло. Це була невелика дерев'яна кабіна з одним невеликим вікном навпроти дверей. Тут було керування атракціонами і якийсь одяг, напевне, для переодягання.

Через п'ять хвилин розслідування містер Володимир закрив кабіну і промовив:

— Ось у чому справа! Оглянувши кабіну, я помітив дві цікаві речі, — мовив детектив, на що звернули увагу ми всі.

— Перше: внизу був люк, що дуже притаманно для таких приміщень, — відповів той.

— Ви хочете сказати, що?.. — недоказав містер Леонід.

— Це лише одне із припущень, — перебив його детектив. — А друга річ — це додаткові двері.

— Ви думаєте, що він просто втік? — запитав завідувач.

— Можливо, — просто відповів детектив. — Певно, у нього була причина на це.

— А що тут за зібрання? — запитав охоронець, виходячи з іншої сторони від нас.

Дивно, він тільки прийшов.

Підійшовши поближче, він запитав:

— Щось сталося?

— Містере Олексо, а не скажете, де ви були декілька хвилин тому? — запитав детектив у нього.

Містер Олекса, нічого не зрозумівши, промовив:

— Я пішов до автомата з водою, щоб набрати води, — протягнув мов той. — А що?

— А де ваша вода, містере Олексо? — запитав детектив.

Тут містер Олекса, на секунду помовчавши, почав діставати пляшку води, яка вже, здавалося, була там близько кількох тижнів.

— Ну тоді у мене питань поки що немає, — мовив містер Володимир загадково, але із невдоволенням. — Отже, зробимо вигляд, що містер Михайло захотів утекти звідси через додатковий вхід.— Через люк, певно, він не міг утекти, бо він замкнутий на ключ, — мовив містер Леонід.

— Ну тоді найпростішим варіантом втечі справді могли стати двері, — мовив містер Андрій, уперше відклавши книгу.

— Ну тоді, думаю, можете йти, куди хочете, — мовив містер Леонід. — Чи не так, містере Володимире?

— Думаю, поки що так, — відповів детектив.

Тим часом вони всі почали розходитися. Я сів неподалік містера Володимира і з іншими чоловіками.

Вони розмовляли про теперішню справу з містером Михайлом.

— А як давно його вже немає? — запитує містер Андрій.

— Уже минуло хвилин із тридцять, — відповів містер Леонід, дивлячись на годинник.

— Здається, він більше не повернеться, — загадково мовив детектив.

— Але з якою метою він утік? У нього були якісь підстави? — запитав містер Леонід.

— Можливі були, — мовив повільно детектив. — Думаю, потрібно про це повідомити організатора.

— А хто з нас організатор? — перепитав містер Олекса.

— Зараз, секундочку. — промовив містер Леонід.

Він дістав телефон, прочитав рядки повідомлень і промовив:

— Містер Анонім. ОО. Запрошує вас у парк розваг... Ну і так далі.

— Хм, ОО, Анонім, — почав повільно містер Володимир. — Звучить дивно і загадково. Дуже в його стилі.

— Ну це точно. Більше про себе він ні слова не дав, — мовив містер Леонід.

— То що робити? — запитав містер Олекса.

— Можливо, запитаємо, що інші думають про це. Думаю, хтось має щось знати про це, — мовив містер Володимир.

— Хороша ідея, — підтакнув містер Леонід. — Отже, потрібно зібрати всіх знову в одне...

— Думаю, у цьому немає потреби, — мовив детектив. — Запитаємо всіх поокремо.

Я поглянув на детектива. Здається, він точно знав, що робить.

Він показав на мене і сказав:

— Ось, наприклад, він. Тебе ж Влад звуть?..

— Так, — підтвердив я.

— Ти щось чув про містера  О.О. Аноніма? — запитав містер Леонід.

— Ні, вперше чую взагалі, — мовив я, знизивши плечима.

— А що ти взагалі думаєш про запрошення в парк розваг? Воно не здалося тобі трохи дивним? — питає у мене містер Володимир.

— Ну, насправді, це доволі дивно. Навіть те, як ми потрапили сюди, — почав я. — І чому саме в таких дивних місцях? Наприклад, я отримав у книзі, інші — у чохлі від телефону, на нашийнику собаки і навіть просто у волоссі. Тобто місця, до яких підібратися непоміченим неможливо. А також, чому саме ми всі? Ми всі якось пов'язані, напевне. Більшу частину людей я знаю.

— А квитки? — запитав детектив.

— Квитки? — перепитав я

Ну так, тобі не здаються вони хоч трохи дивними? — запитав детектив.