Розділ 23. Аромат кави та жіночих пліток

Кав'ярня Анастазі була наповнена м'яким, заспокійливим гулом раннього дня. Повітря було насичене глибоким ароматом свіжозмеленої кави, змішаним із ледь відчутними нотками кардамону та підсмаженого мигдалю. За столиком біля вікна, оповиті теплою, золотистою смугою світла, що падала з вулиці, сиділи три жінки. На столі стояли три чашки, наповнені димлячими напоями: макіато Алісії, міцний чорний чай з бергамотом для Анастазі, і, ймовірно, щось вишукане і солодке для Алекси.
Алісія, кореспондентка, нахилилася ближче до подруг, її погляд був прикутий до руки Анастазі.
— Анастазі, люба, я не можу відірвати очей від цієї каблучки, — мовила Алісія, її голос був тихим, але щирим. — Вона просто неймовірна! Цей камінь… він немов увібрав у себе все паризьке небо. Твій наречений — справжній романтик, навіть у виборі прикрас!
Алекса, флористка, яка зналася на витонченості не гірше, ніж на квітах, підхопила:
— Це не просто каблучка, Алісіє, це — витончений витвір мистецтва! Погляньте на оправу. Вона так тонко зроблена, немов мереживо! Ідеально для нашої Анастазі. Такий подарунок говорить про справжню, глибоку закоханість. Він не просто чоловік — він джентльмен.
Анастазі, вмостившись зручніше і тримаючи чашку обома руками, розцвіла в усмішці, яка освітлювала її обличчя більше, ніж сонячний промінь.
— Ох, дівчата, ви мене засмутили! Це ж просто... дивовижно! — вигукнула вона, її голос був сповнений щирої радості. — Яке ж прекрасне життя, хіба ні? Я п'ю каву з найкращими подругами, мій наречений мене обожнює… Які файні люди мене оточують! 
Сцена була пронизана теплим, дружнім світлом і атмосферою жіночої солідарності, різко контрастуючи з інтригами та злочинами, які кипіли навколо них у Парижі.
— Я ніколи не думала, що можу бути настільки щасливою. Це навіть краще за найкраще сицилійське вино! — продовжила Анастазі.
Алісія, почувши згадку про вино, трішки здригнулася, наче від подуву крижаного вітру. На її обличчі на мить промайнула тінь, викликана швидким, неприємним зв'язком із розмовою з Паскалем і справою про отруєння. Вона швидко взяла себе в руки, але цей короткий, мимовільний рух не залишився непоміченим. 
Анастазі, що сиділа навпроти, припідняла брову і трохи відвела обличчя назад, ніби даючи очам більше простору, щоб краще бачити подругу. Вона була здивована такою очевидною реакцією Алісії. Зазвичай незворушна кореспондентка рідко видавала свої думки таким помітним фізичним жестом.
— Алісіє, що це було? Ти ніби примару побачила, чи про щось жахливе почула, — запитала власниця кав'ярні, її голос звучав трохи спантеличено.
Алекса, більш чутлива і схильна до співпереживання, схилила голову вбік, а її погляд наповнився щирою стурбованістю. Вона тихо прошепотіла, не бажаючи привертати уваги двох відвідувачів, що тихо сиділи в іншому кінці закладу:
—  Алісіє, ти в порядку? З тобою все гаразд? Ти так здригнулася, коли Анастазі говорила про... Що саме тебе так сполохало?
Настала пауза, наповнена тихим гулом кав'ярні та запахом кави. Дві подруги чекали пояснень, і вся тепла атмосфера жіночої ідилії на мить була порушена холодною тінню.
— Ні-ні, дівчат. Сонечко, твої слова тут ні до чого, — швидко відповіла Алісія, силкуючись повернути собі звичну незворушність і посміхаючись. Вона вказала на свій блокнот, який лежав поруч. — Я просто пригадала, що дещо забула дописати. Це терміново. Не ображайтеся обоє, добре?
Вона вже взяла перо, роблячи вигляд, що заглиблюється в роботу, не залишаючи подругам часу на подальші запитання. Її швидка відмовка була настільки ж непереконливою, наскільки й остаточною. Вона не хотіла розкривати зв'язку між словами подруги і невирішеними питаннями.
Алісія, не чекаючи на подальші запитання чи коментарі, швидко потягнулася до своєї сумки. Її рухи були нервові, але рішучі. Вона вмочила перо у чорнильницю з такою наполегливістю, що чорнило ледь не розбризкалося.
Намагаючись показати, наскільки вона занурена у "термінову" роботу, кореспондентка наполегливо почала нашкрябувати на аркуші паперу хаотично розкидані слова. Почерк її був навмисне нерозбірливим, швидким і рваним, немов вона писала під диктовку внутрішнього голосу, намагаючись зафіксувати думку, що стрімко зникає. Це була не стільки робота, скільки захисний маневр, спосіб відгородитися від стурбованих поглядів подруг і від неприємного спогаду, який викликала згадка про... вино.
Анастазі та Алекса, бачачи цю демонстративну поспішність, обмінялися швидкими, значущими поглядами, вирішивши не наполягати. Анастазі мовчки взяла кавник і наповнила філіжанки, повертаючи розмову до тихішої, менш тривожної теми.
Дівчата, дозволивши Алісії вдавати зайнятість, перейшли до обговорення нових модних фасонів суконь і свіжих поставок екзотичних квітів у крамницю Алекси. Теплий, заспокійливий гул кав'ярні знову взяв гору над тривогою.
Саме коли Анастазі розповідала про нову партію мигдального печива, над дверима задзеленчав дзвіночок, сповіщаючи про чийсь прихід.
Нога жінки переступила поріг кав'ярні, несучи з собою невидимий подих вуличної прохолоди і тверду рішучість.
Леді була одягнена в темний, важкий плащ-накидку, що спадав з її плечей, майже торкаючись підлоги. Цей одяг не мав на меті демонструвати розкіш, а радше функціональність і скромну гідність. Під накидкою виднілася проста, але акуратна сукня глибокого, насиченого зеленого, з нотками коричневого кольору, з високим коміром, що підкреслював її стрункість і стриманість.
Обличчя ж було м'яким, але зосередженим. На відміну від метушливої Алісії чи сяючої Анастазі, очі новоприбулої пані — великі й уважні — відразу шукали конкретну ціль, не відволікаючись на блиск міді чи аромат кави. У них була глибина, притаманна людям, які більше спостерігають, ніж говорять.
​Її волосся було справжньою окрасою, навіть попри його скромне укладання. Воно було густим і пишним, кольору теплого медового каштана, що ніби спіймав у собі відблиски осіннього сонця. Хвилясті пасма спадали на плечі, обрамляючи обличчя, але не були розпатланими, а трималися з природною грацією. Воно мало живий блиск, що контрастував із темним одягом, і виглядало м'яким та шовковистим, немов щойно розчесане. Кілька ніжних локонів вибилися на скронях, надаючи її образу ненавмисної жіночності, яка лише підкреслювала її серйозність. Здавалося, що навіть у найскрутнішій ситуації, це волосся залишалося б таким же природно доглянутим.
Її постава була прямою і впевненою — вона не просила уваги, а вимагала її своєю спокійною серйозністю. Вся її зовнішність говорила про те, що вона є жінкою, яка цінує час і справу вище за світські розмови. Її візит був не даниною моді чи дружній зустрічі, а справою невідкладної важливості.
Леді, чия хода випромінювала стриману рішучість, неквапливо рушила до столика. Її погляд був прикутий до Анастазі, власниці кав'ярні.
Вона зупинилася біля столу, де панував аромат кави та жіночих пліток, і звернулася до молодої бариста з поважною, хоча й напруженою ввічливістю.
— Міледі, прошу вибачення, що перериваю вашу бесіду. Моє ім’я Марта. Я чула про ваш заклад — він відомий своєю бездоганною репутацією. Я прийшла до вас з дуже конкретною метою: мені потрібна робота.
Вона зупинилася, дозволяючи своїм словам осісти. Її погляд, великий і уважний, не благав, а спокійно вимагав розгляду. Вся її манера триматися — від темного плаща до чистого, зібраного волосся — суперечила благанню, але підкреслювала готовність до праці.
Анастазі, здивована таким прямим і несподіваним візитом, опустила чашку. Алісія та Алекса припинили розмову, здивовано дивлячись на нову гостю.