Розділ 11. Комічна та абсурдна ситуація.

Валлері йшла швидко, її підбори відбивали гнівний ритм на деревинв. Жан, попри свій спокійний вигляд, намагався тримати її темп, його кроки були значно тихіші, але впевнені. На його обличчі читалося занепокоєння: він знав, що коли Валлері так нервує, нічого хорошого не чекай. Вона була схожа на заведену пружину, що от-от вистрілить. Жінка поглянула на нього, і в її очах горіло щось настільки несамовите, що Жан мимоволі кивнув, мовби підтверджуючи готовність до будь-яких її вказівок. Напруга зростала з кожним кроком, просочуючись крізь стіни, передчуттям грози, яка мала розрядитися просто зараз. Валлері відчувала, як її серце калатає, а кров пульсує у скронях. Вона вже чула їхній галас — приглушені голоси, що долітали з кабінету, і це лише посилювало її лють.
Жан, не чекаючи команди, рвучко розчинив двері кабінету, буквально влетівши всередину. Його поява була настільки ефектною і неочікуваною, що на мить у кімнаті запанувала тиша. Андреас та Віктор, які щойно реготали, обмінялися здивованими поглядами, потім знову вибухнули сміхом, побачивши перелякане обличчя бармена. Їхні очі зупинилися на Жані, а потім вони ще голосніше зареготали, наче це була найкраща комедія, яку вони бачили. 
— Чорт забирай, друже мій Жан, Ви б бачили себе збоку! Таке враження, що ви тільки-но побачили примару, або ж очікували на бійку! — Андреас витер сльозинки від сміху.
Слідом за Жаном, з грацією хижачки, увійшла Валлері. Вона бачила весь абсурд ситуації, але її поява сама по собі, навіть у межах цієї комічності, залишалася ефектною та сильною. Її енергетика заповнила простір, змусивши чоловіків поступово замовкнути. Погляд Валлері зупинився на них, і її голос, коли вона заговорила, був низьким і сповненим такої люті, що навіть Жан здригнувся.
— Ну що, ідіоти, — Валлері повільно обвела їх поглядом, а її губи стиснулися в тонку лінію. — Ви що, вирішили перетворити мій заклад на балаган, де кожен дрібний лайдак може виставляти себе на посміховисько? Якого біса ви тут влаштували? У вас мізків менше, ніж волосся на гінеталіях, чи ви просто забули, де перебуваєте, довбані придурки?
Жан стояв поруч, вражений. Він очікував бійки, синців, криків. А тут двоє чоловіків середнього віку регочуть, мов підлітки. Абсурдність ситуації була такою, що він і сам ледь стримував подив.
— Пані Валлері має рацію, панове, — Жан спробував повторити її тон, але його голос звучав радше збентежено, ніж загрозливо. — Що за чортівня тут відбувається? Ви поводитеся... як бовдури, чесне слово.
Андреас та Віктор, нарешті, замовкли. Валлері "дала їм по шапці" так, що їхній сміх розчинився в повітрі. Вони були підкорені не стільки її загрозами, скільки шоком від її незвичної лексики. Ситуацію було взято під контроль.
Проте Віктор, попри все, раптом буркнув, нервово посмикуючи китички подушечки на кріслі.
— А все через тебе, витрішкуватий півень! Своїми підтрунюваннями ти взагалі відволік мене від слідства!
Жан, звиклий до специфічної комунікації, одразу звернув на це увагу. Він знову подивився на Валлері, потім на Віктора, ніби шукаючи підказки, як це інтерпретувати.
— Та яке там перешкоджання, месьє? — сказав Жан, хитаючи головою, намагаючись знайти відповідні, але не настільки жорсткі слова. — Месьє Паскаль тут задля досягнення тієї ж мети, що і Ви. Це ж… це ж просто розмови були, хіба ні?
Здавалося, що це був і не конфлікт, а лише дружнє піджартовування. Ніхто нікого не збирався бити, ніхто нікому не перешкоджав. Валлері видихнула, усвідомлюючи, що її гнів був перебільшеним, але водночас розуміючи, що саме така її реакція була потрібна, щоб ці двоє зрозуміли її серйозне ставлення до порядку в її закладі.