27 Роман

Сподівався, що Міка трохи охолоне і ми зможемо поговорити, але дівчина зачинилась у себе в кімнаті й відмовляється йти на будь-який контакт зі вчорашнього дня. Мені зрозумілі її почуття, вона має повне право сердитися на мене, адже я не розповів їй усієї правди відразу. А як таке можна сказати? “Ти мені подобаєшся, але у справі, яку ти розслідуєш я замішаний по самісінькі вуха” — це навіть подумки виглядає абсурдно. Та це ще не кінець історії. Що буде як дівчина дізнається всю правду, я навіть представити боюсь.

- Міко, через пів години приїде нотаріус. - Крикнув крізь двері.

Тарас Дмитрович приїхав у точно призначений час. Коли я провів останнього до кабінету Собко, то Міка вже чекала на нас там. Вигляд вона має такий собі. Зовні все чудово, а от очі...

- Вітаю. - Простягла йому свою долоню дівчина.

- Доброго дня. - Привітався і відразу приступив до справ: - Думаю, вам відома причина нашої сьогоднішньої зустрічі.

Міка мовчазно кивнула, я теж.

- Всі документи стосовно заповіту готові й ви можете їх забрати.

Нотаріус передав нам пластикові теки із документами.

- Однією з умов заповіту було проживання в маєтку впродовж двох тижнів. - Нагадав я.

- Так. І?

- Думаю, Роман хоче сказати що ми порушили цю умову. - Договорила Міка за мене.

- Мені відомо про ваші подвиги та про те, що одну ніч ви не ночували в маєтку, але, якщо я не помиляюсь, то у вас на це були поважні причини. Також покійний Собко додав усний коментар стосовно свого заповіту. Він сказав, що ви можете порушити пункт про сумісне проживання в маєтку і від цього нічого не зміниться, але просив вам про це не говорити до закінчення двотижневого терміну.

Оце так приїхали. Не розумію на що розраховував старий інтриган.

Думав, що поки я проводитиму Тараса Дмитровича до авто, Міка знову заховається у себе в кімнаті, але вона залишилась чекати мене в кабінеті.

- Ти як? - Запитав дівчину.

- Нормально. Я завтра повертаюсь до Парижу.

- Розумію. Міко, що означає оте “Coeur Solitaire”?

- З французької це перекладається як “Одиноке серце”. На площі Отель-де-Віль є таке кафе. Там Марина заховала справжні артефакти, які поцупила в Комарова. Дядько написав у своєму листі таку фразу, цитую: “чекає серце одиноке і мусиш ти його знайти”.

- Ти правильно вчинила. Впевнений, Анатолій саме це і мав на увазі. Нарешті оригінальні експонати там, де їм і місце.

- Можливо. Та, знаєш, самого головного я так і не дізналась.

- Чого саме? - Запитав, але вже знаю про що йдеться.

Намагаюсь відтягнути час та зібратись із думками.

- Хто вбив мого дядька? Може тобі й це відомо?

Ось ми й дійшли до самого цікавого.

- Я знаю хто приніс Анатолію ті сигари. - Набравшись повітря повні груди, зізнаюсь я.

- Не кажи що ти! - З мольбою дивиться мені в очі.

- Я. - Сиплим голосом відповідаю.

- Навіщо? Чим він тобі заважав?

- Я не знав... Я не знав, що вони отруєні. - Встав перед нею. - В той день у нас були переговори й нам з Анатолієм подарували по коробці елітних сигар, але оскільки я не палю, то свою коробку віддав Собко.

- Тобто отруїти хотіли тебе? - Говорить крізь сльози.

- Так. Я здогадався про справжню причину смерті Анатолія в той вечер, коли прийшли результати аналізу попелю, знайденого в погребі. До цього я ще сумнівався, але потім всі сумніви відпали. Ти виявилась правою. Вибач, що не сказав тобі відразу.

- Я мала право про це знати. - Погодилась вона.

- Я знаю, але ж і ти маєш секрет.

- Про що ти? - Вона зібралась встати та, впевнений, покинути кімнату. Я вперся руками по обидва боки від крісла, перегороджуючи їй дорогу.

- Я не зрушу з місця поки ти не скажеш хто ти така. - Поставив запитання, яке мене цікавить найбільше всього кілька останніх днів.

- Романе, я тебе не розумію. - Дівчина розгублено закліпала очима та вхопилась за стіл. Все вона розуміє і саме цей жест її й видав. - Я — це я. Тобі паспорт показати?

- Я тобі таких паспортів з десяток намалюю. Міко, чи як тебе там, Богом клянусь, або ти мені зараз викладаєш все як на духу, або...

- Або що? - Запитує серйозним тоном. Груди її при цьому високо здіймаються при кожному вдиху. - Що ти зробиш? Поліцію викличеш?

Не викличу, у самого рильце в пушку. Ще не відомо, які наслідки на мене чекають після цієї історії.

- Просто скажи мені хто ти така? - Відступив, але став біля дверей. Так вона почуватиме себе більш вільно, але втекти не зможе.

- Такої людини як Міка Бріансон до дев'яносто шостого року не існувало, а потім нізвідки з'явилась дівчинка семи років. Твоє свідоцтво про народження це липа. - Продовжив, адже мовчанка затягується.

- Романе, моє повне ім'я Бернадетт Валері-Міка Буше Бріансон. Можливо твої “друзі” не там шукали інформацію.

- Ого, всіх родичів перерахувала?