18 Міка

- Цілуй. - Дозволила, чим зробила чи не найбільшу помилку, адже щоразу, коли знаходжусь на одинці з Романом, втрачаю розум. Але саме зараз я хочу, щоб він був зі мною, і водночас не знаю що робити із цим бажанням.

Його дотики такі ніжні, а цілунки бажані та солодкі. І якось все йде до того що ми перемістились на диван, його руки у мене під сорочкою і я починаю розуміти, якщо це не припинити негайно, то ситуація переросте в дещо більше ніж поцілунок.

- Досить. - Дивлюся на чоловіка з-під опущених від блаженства вій, але перериваю солодку муку і сама не впізнаю свого голосу, тихого та трохи сиплого.

Все моє єство противиться такому рішенню і в грудях відчуваю бунт, який назріває і згодом переростає в істерику. Добре, що в цей момент я встигла вийти із кімнати, а Роман не кинувся мене наздоганяти й не бачить моєї слабкості.

- Що ж я за дурепа така. - Схлипую над раковиною та б'ю себе по щоках.

Вдосталь наревівшись, я влягаюся спати. Страшенно зголодніла, але не ризикую виходити із кімнати.

“Я тобі хоч трохи подобаюся?” - Отримую повідомлення на телефон відомо від кого.

“Трохи подобаєшся.” - Пишу у відповідь та посміхаюсь.

“Це все, що мені треба знати. Солодких снів, Солодка.”

Відчуття голоду зникає, а на заміну йому приходить легкість і я засинаю.

- Соня, підйом! - Чую як Олеся Миколаївна грюкає у двері.

Від несподіванки я схопилась на ліжку та починаю шукати мобільний.

- Лесю, що трапилось? - Біжу відкривати двері.

- Йди щось побачиш. - Тягне мене за собою.

- Май совість, сьома ранку. Дай хоч халат накину.

Жінка мене не чує і тягне за собою на задній двір. Я шльопаю за нею босими ногами в одній піжамі та всією душею сподіваюся, що там справді щось цікаве. Якщо ні — Олеся бережися.

На стільці біля входу в сарай сидить крихітне кошеня. Воно має повністю чорне забарвлення, немає жодної світлої плямки, і ліниво дивиться на нас своїми зеленими очиськами. Потім демонстративно позіхає, підіймає голову вверх, чим демонструє свої довжелезні вуса.

- Це хто такий маленький? - Тягну руки до тваринки. - Доглянутий, гарний. Мабуть, загубився.

- Ще б йому не бути доглянутим. - Бурчить дід Тарас. - Цей доглянутий уже три дні краде у Леськи смаколики, а вона звинувачувала у цьому мене.

- То ти малий крадій? - Взяла пухнатого на руки.

- Що за галас із самого ранку? - На наш крик вийшов Роман і став у дверях. До слова, виглядає він заспаним і в домашній піжамі. На ньому хоч капці є, а я розсілася боса в шовкових штанах і сорочці.

Побачивши кошеня у мене в руках, присів поряд і підморгнув так, щоб бачила тільки я.

- Хлопчик чи дівчинка? - Запитав.

- Я не знаю.

- Дівчинка. - Ліниво відізвався садівник. Він завжди виглядає таким сердитим і неповоротким, але насправді дід Тарас дуже добрий чоловік і гарна людина.

- Як назвемо? - Подала голос Олеся Миколаївна.

- Пропоную ім'я Багіра. - Запропонував Роман.

- Багіра. - Повторила Олеся, смакуючи ім'я на язиці. - Їй підходить.

- Ей мала, тобі подобається? Ніхто не проти? - Обвела поглядом усіх присутніх.

Роман провів долонею по її шорці, та у відповідь вигнула спину та замуркотіла.

- Виглядає задоволеною. Треба її погодувати.

- Ваша Багіра щойно украла із таці отакенний шмат м'яса. - Показала господарка руками, при цьому вона явно перебільшила. Той проміжок, який вона показала, точно неспіврозмірний з украденим шматком.

- Кажуть чорні кішки та коти приносять неприємності. - Знову бурчить садівник.

- Неприємності?! - Здивовано вигукує Роман. - Дивно: мені неприємності приносять люди, а кішки лиш добро і теплоту.

Мовчки погоджуюся з ним та додаю:

- Треба купити їй миску та щось від бліх.

- Я їхатиму в місто, хочеш поїхали зі мною.

- Ні, я не поїду, але в мене є до тебе розмова.

- Ходімо. - Погодився він.

- Зачекай, я одягнуся і покличу тебе. - Зам'ялась біля дверей своєї кімнати.

- Ти й так гарна. - Відповів, але наполягати не став.

Зі швидкістю метеора я привела себе до відповідного вигляду та прибралась в кімнаті. Занадто наряджатись не стала, одягла трикотажний костюм та зібрала волосся яскравою стрічкою.

- Романе! - Гукнула.

Чоловік із кицькою в руках ввійшов до кімнати.

- Якщо ти хочеш поговорити про те, що сталось вчора, то не спіши. Добре все обдумай і...

- Я хотіла показати тобі ось це. - Перебила його, адже сама ще не вирішила що робитиму зі всім цим, точніше з тим, що сталось вчора між нами. Натомість я відкрила сумку і продемонструвала купу паперів. Поспішаючи покинути будинок Марії, я взяла дурний приклад із Романа, і окрім телефона, згорнула в сумку папірці та якийсь зошит, які лежали там на столі.