17 Роман

Давно у мене не було такого пекельного похмілля. Ноги й руки як ватяні, тіло не слухається, а язик взагалі прилип до горла. Ще й Филимонович удружив, напоїв якоюсь смердючою гидотою, мене від неї потім рвало ще хвилин двадцять. Але після цього і після холодного душу почало відпускати. Боже, який сором. Сподіваюсь, Міка не бачила.

- Їсти будеш? - Запитала Олеся.

- Ой ні, жодного слова про їжу. Голова болить. - Поскаржився дворецькому.

- Зараз Міка ліки привезе. - Відповів той.

Фух, виходить Міки нема вдома і вона таки не бачила мою ганьбу.

Я так боявся нашої з нею вранішньої розмови, що своєю поведінкою лиш загострив ситуацію. Добре хоч дівчина виявилась розумнішою за мене, не стала відразу виясняти стосунки, а дала нам час заспокоїтись та зібратись із думками, а ще погодилась зі мною посидіти. Та так посиділа, що також заснула. На мене почало діяти знеболювальне і стало клонити в сон, я вмостився у неї на плечі, а коли прокинувся то все було навпаки — вона солодко спала, міцно притиснувшись до мого тіла. Діло залишилось за малим, показати їй інтерв'ю, в якому розвінчується брехня колишньої коханки.

Через сім днів закінчується термін нашого сумісного проживання з Мікою, і за час, що уже минув, я планував куди більше просунутись у наших з нею стосунках, але дівчина виявилась міцним горішком. У мене великий досвід спілкування із жінками і я бачу що теж подобаюсь їй, але замість того, щоб піддатись почуттям та поринути у приємне проведення часу, вона продовжує мене ігнорувати. Ах, яка приємна могла б бути відпустка...

Дівчина під боком заворочалась тому хід моїх вульгарних думок довелось припинити. На вулиці вже давно світить сонце і мені час на роботу. Нові поставники самі себе не знайдуть і угоди не укладуть. У мене вже є кілька ідей, і я сподіваюсь, що Люда встигла домовитись про потрібні зустрічі. Оскільки у мене ще й досі присутній перегар, то довелось просити Міку відвезти мене в місто. Дівчина навідріз відмовилась йти зі мною до офісу і, скориставшись нагодою, поїхала у своїх справах. Далі пересуватись по місту мені допоміг Данило.

- Вигляд маєш кепський. - Влучно підмітив він.

- Та не говори. Почуваюсь відповідно.

- Що там твоя краля?

- Хрін його знає, там все складно. - Відмахнувся, бо не дуже хочу говорити на цю тему.

- З такими жінками просто не буває.

- З такими це з якими? - Цікаво почути його думку.

- Красива, впевнена в собі. - Почав перелічувати той, загинаючи пальці правої руки.

- Та в мене наче всі жінки були гарні.

- Що ти рівняєш? Ця зовсім інша, точно знає собі ціну. Є щось в ній таке, сам не знаю. Якась вона магнетична. - Данило не може підібрати слова, а я чудово розумію про що він. Цей магнетизм я називаю стержнем.

Не можна сказати, що день став повністю успішним. Поставники йдуть на контакт туго, їх цікавить довгострокова перспектива, а оскільки наша компанія знаходиться в підвішеному стані, то гарантії, які ми пропонуємо їх не завжди переконують. Нічого, основні дірки ми з командою позакривали, а коли закінчиться вся ця тяганина із Сонею, доведеться додатково попрацювати над іміджем компанії, але це вже буде потім.

Як виявилось, Міка теж дарча часу не гаяла. Прошвирнулась по всіх місцевих ломбардах та антикварних крамницях, а їх, я скажу вам, у нас немало. Поскаржилась, що без відповідних рекомендацій з нею ніхто не захотів розмовляти.

По дорозі додому нас підрізав який йолоп на позашляховику. І, як завжди, швидка на розпал Міка поспішила загострити ситуацію.

- Сиди. - Гримнув на неї, але хіба ж вона когось слухає.

На асфальт висипалось троє. В одного із них в руках блиснула бита, чоловік змахнув нею і та зі свистом розрізала повітря. Я не злякався, адже мені не вперше брати участь у вуличних боях і в больничці після цього доводилось відлежуватись теж не раз. Але зараз поряд зі мною Міка і мені не хочеться, щоб хтось псував таку красу. Вона звичайно молодець, може за себе постояти, але одне діло коли мова йде про п'яних недоумків, а тут три здоровенні громили із холодною зброєю в руках.

- Сядь в машину. - Наказав їй.

- Ага.

Поки я вів роздуми на тему яка мені дісталась норовлива та неслухняна жінка, Міка вирішила розв'язати бійку першою. Вона так елегантно впоралась із першим здоров'яком, що я аж залюбувався її нахабною поведінкою та пропустив перший удар в сонячне сплетіння. Вона свідомо обрала головного зачинщика і знешкодила його першим, далі діло техніки: я впорався з другим громилом, а третій втік сам, як тільки зрозумів, що на нього чекає.

- В тебе хобі таке — бити людей? - Почав сваритись на дівчину.

Я завжди кричу коли нервую, а зараз я знервований до біса, адже ненавиджу ситуації, які не можу контролювати.

Все що відбулося потім наштовхнуло мене на певні думки. Мій давній знайомий із поліції Олександр Бучко повідомив, що в центральному міському парку знайдено тіло жінки. По всім ознакам підходить до тієї, яку я просив розшукати.

- Знаєш, а я її сьогодні бачила. - Міка придивилась ближче в лице покійниці й саме цією фразою спонукала мене до роздумів.

- Де ти її бачила?

- В антикварці, тій що біля пошти. Поїхали. - Вигукнула вона.