16 Міка

Колись мама розповідала, ніби в нашому роду була жінка, яка вміла читати думки та пророкувати майбутнє. Я завжди сміялась із цієї безглуздої історії, адже ніколи не вірила у віщунів, відьом і екстрасенсів. Але зараз я чомусь почуваю себе однією із них. Дивлячись як Олеся Миколаївна й Олег Филимонович крадькома спілкуються між собою поглядами та за допомогою жестів, прямо нутром відчуваю — щось не так. Я ледь пережила вчорашню звістку про одруження Романа, як доля готує мені чергове випробування. “Лиш би щось нормальне.” - Загадала і для надійності схрестила пальці.

Цього разу вирішила не допомагати домашнім облегшити душу, а поспостерігати за їх поведінкою. Олеся Миколаївна старанно відводить погляд, а Олег Филимонович удає що витирає пил на лакованій поверхні меблів. Навіть дід Тарас заглянув на кухню уже кілька разів, а такого раніше не водилось. Підозрюю, їх розпирає від цікавості, адже вчора стати свідками скандалу їм не вдалось і тепер вони гадають як події розвиватимуться далі.

Першою, як я й очікувала, не витримала Олеся. Вона забрала від мене недоїдений сніданок і подала чашку з кавою.

- Я ж недоїла.

Вона, зайнята власними думками, моєї репліки навіть не почула, або ж удала що не почула.

- Щось машина Романа ще у дворі. - Почала вона здалеку.

- Справді? А він ще не виходив? - Здивувалась я.

- Ні. Може спить, приїхав же пізно. - Висунув припущення дворецький.

- Скоріше рано. - Буркнула у відповідь.

- Ви бачились? - Оживилась Леся.

- Просто чула як він приїхав.

- Може піди глянь як він там.

- Чого я? Вам треба, ви і йдіть.

- Ну ти ж господака дому. Мікусю, сходи глянь. - Зовсім жалісливо попросила жінка.

Апетит пропав і бажання пити каву також, я відкинула зіжмакану серветку на блюдце і піднялась з-за столу.

- Я це роблю тільки, тому що ти мене про це просиш. - Вигукнула, але насправді вмовляти мене і так би не довелось. Роман хоч і роздовбай, але до роботи ставиться відповідально і для того, щоб він не поїхав до офісу має бути серйозна причина.

- Рома. - Покликала і тихенько постукала у двері. - Романе, ти мене чуєш? Романе, я заходжу.

Оскільки відповіді я не отримала, то взяла на себе сміливість ввійти в кімнату без дозволу. Олег Филимонович спостерігає за моїми маніпуляціями із коридору, але заходити слідом не став. Ось так, кинули мене під амбразуру.

Попри пізній ранок, у кімнаті Шевчука темно, як у склепі. Його самого в ліжку нема. Може поїхав на таксі коли ніхто не бачив, а ми дарма хвилюємось? Я вже зібралась виходити як побачила чоловічий силует в кріслі. Ледь не зойкнула від несподіванки й прикрила рот долонею. Обережно ступаючи підійшла ближче. Чоловік спить навсидячки, закинувши голову на бильце крісла.

- Рома. - Взяла за плече. - Ти мене чуєш?

- А, це ти? - Почула нерозбірливе бурчання із його уст.

- Ти як?

- Хреново. Мені дуже хреново. - Відповів не відкриваючи очей.

Я вкотре оглянула чоловіка, виглядає він дійсно так собі. Лиш зараз звернула увагу на різкий запах перегару, а майже порожня пляшка на столику підтвердила мою здогадку.

- Олеся, а в тебе є щось від алкогольного сп'яніння? - Вийшла до кухні, де мене чекають домашні.

- Він п'яний? - Здивувався дворецький.

- Мертві бджоли не гудуть. - Відповіла лаконічно.

- Лишенько. - Похитала головою господиня. - Нема.

- Дівчата, я розберусь. Я знаю один рецепт, він мертвого на ноги поставить, не те що п'яного. А ви, - показав на нас пальцем. - Без паніки. Лесю, ти приготуй бульйон. Міко, їдь в аптеку і купи якийсь сорбент, а, і від головного болю щось, йому це знадобиться.

Ми з Лесею як учні на лінійці захитали головами й кинулись виконувати доручення. Я вирішила не чекати на таксі, адже автівка з міста їхатиме довго, і щоб зекономити час взяла авто Романа. Ключі знайшла на столику в його кімнаті та сіла за кермо. Лиш коли переїжджала трасу згадала, що ні документів на машину, ні страховки у мене із собою нема. Сподіватимусь що кросовер місцевого магната знають усі й нікому не спаде на думку мене спиняти. Як на зло, на горизонті замаячила автівка дорожньо патрульної служби із синіми номерами і я машинально скинула швидкість. Я звичайно воджу як богиня, але це не виправдовує моїх дій, адже я порушила вже з десяток правил дорожнього руху: не пристебнута паском безпеки, обгін через дві суцільних, перевищення швидкості, а якщо додати сюди той факт що це чуже авто і документів у мене на нього нема, то можуть і посвідчення водія забрати. Я зробила впевнений вигляд і згадала слова свого інструктора з водіння. Років десять тому він мені казав: “Не тушуйся, жандарми відчувають твій страх”.

Можна сказати, мені сьогодні пощастило. Поліціянти зайняті своїми справами, навіть не звернули на мене увагу.

- Привезла? - Запитала схвильована Олеся, коли я повернулась додому.

- Так, тримай.

Вона взяла ліки із моїх рук і пішла до кухні, де спакувала все привезене і графин з водою на тацю та понесла в кімнату до “хворого”. Я пішла слідом, спостерігаю за її метушнею стоячи біля дверей. Вона так піклується наче він дійсно хворий, а не дурний.