15 Роман

День, який мав бути приємним, від самого початку став випробуванням. Бувши на півдорозі від офісу мене почали діймати дзвінками. Нічого не розуміючи я дякував стороннім людям і клав слухавку, намагаючись пригадати про яке саме свято я забув. Лиш коли подзвонив мій добрий знайомий Борис – запитав, що взагалі відбувається?

– Ну ти й даєш, бро. - Той відповів і скинув посилання на одну зі статей, які як гриби після дощу заполонили інтернет.

“Весілля року” – це прощальний подарунок від Софії. Про те що вона написала заяву за власним бажанням мені повідомили дівчата із відділу кадрів ще вчора. Але це не єдина “свиня”, яку вона мені підсунула, тому мушу зараз їхати на нараду, а вже потім розбиратись з цим непорозумінням.

Раніше пусті плітки мене лиш би насмішили, а звістка про одруження стала б гарним піар-ходом, але не зараз, коли я маю серйозні наміри відносно однієї норовливої особи. Коли телефонував до Міки, то голос її був спокійним і відповідала вона цілком нормально. “Мабуть, ще не бачила.” - Подумав я. - “Дасть бог пронесе.” Не пронесло, дівчина надіслала мені повідомлення із привітанням та, впевнений, вимкнула телефон.

До неї більше телефонувати не став, про обстановку в маєтку дізнався в Олега Филимоновича. Той не захотів розповідати всіх подробиць, говорив сухим тоном, але запевнив що все відносно спокійно, пообіцяв зателефонувати якщо щось зміниться.

Розбиратись зі справами довелось дійсно довго. Як виявилось, Софія подалась до наших конкурентів та потягла за собою добру купу партнерів. Ті, занепокоєні нашими внутрішніми справами у компанії, почали попереджати про розрив контрактів один за одним. Під загрозою опинились постачання сировини, виробництво і відповідно реалізація. Після тривалих переговорів з частиною партнерів вдалось домовитись, але вже не на таких вигідних умовах як раніше. Хтось підняв ціну на сировину, хтось навпаки запросив знижку на нашу продукцію, коротко кажучи, вибрик колишньої коханки влетів мені в копієчку.

Коли з комерційною частиною було покінчено, обговорили з юристами стратегію щодо подальших дій відносно майбутнього процесу проти Соні, адже вона порушила умови положень про комерційну таємницю та корпоративну етику на підприємстві, а такого я спускати з рук не збираюсь нікому.

На годиннику вже восьма вечора, а попереду ще нарада з піарниками. Я втомлено потер обличчя руками. Чомусь дуже хочеться спати й болить шия від тривалого сидіння за робочим столом. Пошуками нових поставників вирішив зайнятись завтра, а зараз попросив секретарку принести мені чергову чашку каву. Сьогодні не всі працівники пішли додому вчасно, найбільш наближені, такі як Люда, залишись до переможного кінця.

- Виглядаєте хреново. - Поклала чашку на стіл.

- Не вмієш ти робити компліментів, Людо.

- Пф, наче ви вмієте.

- Дякую. - Розмішав гіркий напій ложкою. - Людо, їдь уже додому.

- А як же ви?

- З паперовою тяганиною на сьогодні покінчено, а з усім іншим я справлюсь. Ти мені й так дуже допомогла, дякую тобі.

- Нема за що, то я поїду?

- Тільки виклич таксі, щоб я за тебе не хвилювався. І відпишись як приїдеш.

Насправді справ ще багато і без помічниці мені важко, але якщо я, здоровий лось, уже втомився, то що казати їй — вагітній жінці. Про її вагітність в компанії ще ніхто не знає, адже термін у Людмили невеликий і живіт ще не видно. Про те що вони з чоловіком чекають на свого первістка секретарка розповіла тільки мені й лиш для того аби я встиг знайти їй заміну.

- У нас є пропозиції. - Заглянув в кабінет директор піар відділу. - Чекаємо в конференц-залі.

- Йду. - Й так змусив себе довго чекати.

Після тривалих дискусій було вирішено виступити з офіційною заявою по місцевому телебаченню, залишалось тільки вирішити з ким саме краще розпочати співпрацю. Завдяки моїм зв'язкам організувати нічне фільмування не склало ніяких проблем. Охочих отримати свіженьку сенсацію з перших рук виявилось достатньо. І попри глибоку ніч у студії трудяться близько десятка людей: ведуча, оператор, режисер, звукорежисер, костюмер, візажист і ще бозна-хто. Записати інтерв'ю з першого разу не вдалось, адже мої червоні очі аж ніяк не вписуються в концепцію невимушеної бесіди.

Додому повернувся на початку четвертої ранку, не роздягаючись вмостився у крісло у своїй спальні. Здавалось варто мені тільки закрити очі і я відразу засну, але в голову лізуть дурні думки. Від Софії я не очікував нічого подібного. Звичайно я знав, що розгнівана жінка страшна у своїй помсті, але до такої підлості з її сторони я виявився не готовим. Все ж наші стосунки закінчились ще торік і я рахував її другом та професіоналом своєї справи, сподівався що ця сторона наших взаємовідносин переважить чаші терезів, але не переважила. Ревнощі цілком і повністю засліпили розум колишньої коханки.

Розбиратись з усім цим зараз набагато важче, адже раніше я міг порадитись із Собко, а тепер я залишився сам. Представляю яку прочуханку закотив би мені Анатолій, а потім посміявся з мене, назвав би Казановою.

- За тебе, друже. - Дістав із бару пляшку віскі.

В цілому світі не залишилось жодної близької мені людини. Про Міку чомусь думати не хочеться, вона нічого мені не винна, як і я їй, але я чомусь почуваю себе винуватим перед нею і від цього на душі ще гірше. Хоча вона теж молодець, могла б підтримати мене в скрутний час, а не відмовчуватись за вимкненим телефоном та закритими дверми. Свої образи заливаю янтарною рідиною із різким запахом самогону і коли пляшка залишається майже порожньою, відключаюсь, поринаю в рятівний сон.