13 Роман

Не так я планував використати своє бажання, але що вдієш. Після всього що вчора сталось та всього що ми вже наговорили один одному це чи не єдиний спосіб залишатись поряд. Вислухавши Міку, я офігів остаточно. Її розповідь звучить настільки абсурдно, що цілком може виявитись правдою. Тим паче, що дещо мені все-таки відомо. Ситуація вимальовується така собі та пахне міжнародним скандалом.

Коли Міка поїхала в місто я виконав її прохання та обережно поговорив із домашніми. Довго вагався чи розповідати їй про білявку. Дійшов висновку, що краще таки розповісти, адже ніщо не заважає Мікі поговорити з домочадцями самій і тоді моя мовчанка виглядатиме підозріло. Та повідомити про це дівчину немає ніякої можливості, адже вона від самого ранку не бере слухавку. Міка поїхала в такому стані, що я уже починаю хвилюватись за неї. Маючи такий настрій, можна наробити недобрих справ. А зараз нам як ніколи потрібна твереза голова і ясні думки. Після чергового неприйнятого дзвінка я вирішив сам їхати в місто. Хрін знає де я маю її шукати, але сидіти склавши руки у мене не вистачає терпіння.

- Алло. - Нарешті взяла вона трубку, а я з силою стис кермо.

Забив у навігаторі назву кафе, яку назвав чоловічий голос і через десять хвилин уже гальмував біля приміщення кафе, де і зустрів дівчину.

Як виявилось, я дарма хвилювався. Вона, на відміну від мене, зібрана та впевнена в собі. Мої хвилювання розкусила на раз-два, а ще висунула ряд гідних думок, але над цим я поміркую потім.

Поки я перекладав у дорожню сумку свіжі речі на вулиці розігралась непогода і ми вирішили перечекати її в мене вдома.

- Вмикай кіно і неси сюди свої фішки. Зараз я зроблю тебе, чемпіоне. - Пообіцяла дівчина.

- Ще чого. - Що-що, а тут я їй не уступлю.

Хто б міг подумати, що в тридцять один рік я буду наодинці з жінкою своєї мрії грати у покемонів. Треба було хоча б на роздягання грати. Щоб грали в дурня на роздягання я чув, а от в покемонів, це щось новеньке. Шкода, що в школі я до цього не додумався.

- Мала ти ще грати з дорослими дядьками в такі ігри. - Відкинувся на спинку дивану, коли Міка програла чергову партію. - Нагадай на що ми грали?

- На інтерес. - Сміючись відповіла.

Комедія вже давно закінчилась і на екрані плазми світиться тільки заставка.

- Кошмар, як я міг таке допустити. - Театрально обурився.

- А вже все, пізно. Треба було відразу оголошувати умови.

- Гаразд. - Погодився. - Будемо вважати, що це була тренувальна гра.

- Може поїдемо уже?

- Вітер наче вщух, але дощ льє як з відра. - Виглянув у вікно.

- Скоро стемніє, однаково треба повертатись.

В маєтку ми відразу перевірили сейф, але, як і припускали, ніяких артефактів там нема лиш купа документів, пачка доларів та револьвер. Міка дозволила мені оглянути документи, а гроші та зброю залишила без уваги.

- Про ці документи йшла мова в заповіті. Не загуби їх, вони тобі ще згодяться.

- Я погано уявляю що взагалі із цим усім робити. - Розвела вона руками.

- Розберемось. Ходімо їсти. - Засунув папери назад до сейфа. - Які в тебе плани на завтра?

- Не знаю. - Похитала головою. - А в тебе? Може спробуєш щось дізнатись про нашу білявку?

- Спробую, але нічого не обіцяю.

- А я ще раз перегляну записник дядька, може там є якийсь контакт.

Схоже Міка переповнена рішучості, а мені не дуже подобається ця її забаганка пограти в детектива. Та, як кажуть, поліз у воду, не бійся броду.

- Ми можемо зробити це після вечері. Ще в Анатолія окрім записника була шкатулка із візитівками, можна і там подивитись. Правда там їх більше сотні. - І я впевнений, що нічого корисного вона там не знайде.

Цим ми й зайнялись відразу після вечері. Засіли у кабінеті Анатолія. Я розмістився на шкіряному дивані разом із келихом віскі та взявся перечитувати записник, адже там окрім номерів і прізвищ більше ніякої інформації про їх власників нема, а я краще знаю місцевих. Мікі ж дістались візитки, вона висипала їх на робочому столі та стала передивлятись одну за одною. Час від часу запитувала чи знаю я ту, чи іншу особу.

Через годину я відклав записник в бік, мушу зізнатись це була пуста трата часу. Лиш кілька прізвищ виявились мені незнайомими, заради цікавості перевірив їх в інтернеті. Міка щось довго мовчить, мабуть, не знайшла нічого цікавого.

- Мікусю. - Тихо її позвав.

Як виявилось, Міка знайшла собі більш приємну справу. Вона підклала обидві руки під щоки й спить прямо на робочому столі. Я поправив пасмо волосся, яке впало їй на обличчя, але вона навіть не ворухнулась. А каже що погано спить. Я завбачливо повідкривав всі двері та переніс дівчину на ліжко. Роздягати її не став, побоюючись чергового скандалу вранці, лиш зняв із неї босоніжки. Цікаво її дражнити й спостерігати за реакцією, а розпускати руки коли дівчина беззахисна спить це якось не по-джентльменськи. Міка щось незв'язне пробурмотала собі під ніс, але так і не прокинулась. Я не став повністю зачиняти двері, пам'ятаючи її звичку тримати їх відкритими.