11 Міка

Забігла до своєї кімнати голосно грюкнувши дверми. Про всяк випадок замкнула їх на ключ. В голові гуде, а серце калатає десь в горлі. Цей бісів звабник мене з розуму зводить, але я не збираюсь здаватись без бою. Не отримає він доступу до тіла так просто. Хай тепер мучиться або котиться до своєї Софії, хтивець нещасний.

- Бабій. - Зло вигукнула у зачинені двері.

Коли пристрасті в моїй голові трохи вляглися, я обдумала ситуацію ще раз. Але скільки не думай, вивід залишається один — я закохалась. Вперше за стільки років і від цього на душі стає ще гірше, адже я закохалась в невідповідну людину. Через тиждень моя відпустка закінчиться і я муситиму повернутись додому. Якщо я цього не зроблю, то втрачу роботу, на яку я так прагнула потрапити. Це перше питання, яке стоїть на шляху до моїх почуттів. Також слід пам'ятати, що Роман ще той гульвіса і бабій, а такі чоловіки не змінюються. Звичайно, ніяка Соня чи Софія, як її там, мені не перешкода, я зможу подвигнути її та спокусити будь-якого чоловіка, але що буде потім? Що буде, коли Роман награється мною? А я знаю що буде — розбиті серця: моє і Софіїне, ось що буде. В такому випадку мені краще тримати дистанцію. Через місяць, максимум через два, емоції вляжуться, все пройде і забудеться.

Але для того, щоб поїхати додому зі спокійною душею треба спершу розібратись із ситуацією, яка тут склалась. Отже, повертаємось до моєї знахідки. Її я притискала до грудей, коли тікала із бібліотеки, а от дядькового листа забула там на столі. Нічого, приблизний текст я пам'ятаю, а сам лист заберу завтра. Я дістала фотокартку із зображенням шкатулки з причіпною кришкою та браслета. На вигляд обоє виготовлені із якогось світлого каменю.

- І що це означає? - Запитала в пустоту. Певна річ, відповіді не отримала.

Можливо якесь роз'яснення є в самій книзі? Картку я знайшла на початку двадцять другого розділу, от з нього і почну.

- Афродіта. - Прочитала назву розділу.

Спершу я не дуже вчитувалась у сам текст, шукала якісь позначки чи підкреслення, але нічого подібного на сторінках немає. Потім знову перечитала все кілька раз. Через півтори години я могла напам'ять розказати легенду про народження та життя Афродіти. Так, стоп. У розділі “Афродіта та Пігмаліон” розповідається історія, як пінонароджена богиня оживила кістяну статую дівчини, в яку був закоханий художник, а за це він виготовив у знак подяки браслет із залишків тієї слонової кістки із якої була виготовлена його статуя.

Якась здогадка заселилась всередині й наростала в міру моїх пошуків. Настала черга інтернету. На годиннику третя ночі, а я перечитую статтю за статтею, але це все не те. І тут мені в голову приходить геніальна думка. Я фотографую картку із зображенням браслета та скриньки й забиваю фото у пошук по зображенню.

- Оце халепа. - Вигукую.

На першому ж сайті я бачу збіг, знаходжу точно таке фото. Там однозначно зображені саме ці предмети що й на моїй картці. А далі короткий опис до цих предметів, в якому значиться що це старовинні артефакти, які були викрадені із Лувру кілька років назад. Який зв'язок між моїм дядьком і древніми артефактами? Якщо Анатолій був причетний до викрадення цих предметів, то це більше ніж привід для вбивства.

Про те що я не спала цієї ночі не варто й говорити. Я то ходила із кутка в куток, то знову сідала за ноутбук, а на ранок отримала головний біль і мішки під очима. Після маски на обличчя та патчів під очі синці й мішки трохи зійшли, все інше замаскувала макіяжем.

Через певний час почула стукіт у двері та тихий голос Романа.

- Тримати дистанцію. - Шепочу я. - Це ж так просто.

- Чекаю в бібліотеці. - Почула й стукіт стих.

Я довго думала йти мені чи не йти (вічне питання: бути чи не бути), але вирішила розставити крапки над “і”, та і дядьків лист забрати треба.

Роман виглядає не краще за мене, сидить в дальньому кріслі та нервово постукує пальцями по столі. Нагадала собі, що мене не турбують ні його стан, ні душевні муки. І йому по це не забула сказати, а ще багато інших холодних та образливих слів.

- Стерва ти ще та, Міко. - Чую від нього. Його жовна грають, а долоні стискаються в кулак. - Ти готова виконати бажання, яке мені винна? - Запитав, дивлячись на мене таким поглядом ніби я гола перед ним стою.

Здається, я таки перегнула палку.

- В межах розумного, звичайно. - Намагаюсь зберігати байдужість на обличчі, а серце калатає як навіжене.

- Що ти вчора знайшла? - Він складає руки перед собою на колінах.

- Тебе це більше не стосуються.

- А якщо це моє бажання?

- Ти визначся, мені потрібні конкретні формулювання. - Тепер уже я постукую пальцями по стільниці.

- Гаразд. - Роман стрімко підіймається і встає поряд, свої руки він завбачливо сховав в кишені. - Я хочу взяти участь у твоєму розслідуванні.

- І чому це для тебе так важливо?

- Боюсь що ти сама втрапиш в халепу.

- З яких пір тебе так хвилює мій добробут? - Наша розмова нагадує перехресний вогонь.

- З тих самих. - Прикрикнув на мене, але швидко взяв себе в руки. - Сама як думаєш, якщо завжди обережний Анатолій поплатився своїм життям, то що буде з тобою, з дівчиною у якої інстинкти самозбереження геть відсутні.

- Я зможу за себе постояти і яка мені з тебе користь?

- Одна голова добре, а дві краще. Я знаю людей, а ти ні. Я знаю місцевість, а ти ні. Далі продовжувати?

- Гаразд. - Здалась під його натиском. - Тільки я не знаю з чого почати.

- З початку. - Роздратовано кинув. - Що ти вчора тут шукала?

Далі я розповіла йому історію про дитячу забаву, яку вигадав для мене дядько.

- Міфи Греції?

- Так.

- І що там?

- Ходімо покажу.

- Давай краще тут, бо ти, я і ліжко в одній кімнаті... Коротше, після тієї ночі в офісі я перестаю думати головою. Принось сюди. - Він відпустив краватку та розпустив комір сорочки.

Ого, оце так зізнання, але краще б він мені в коханні зізнався.

- Зачекай тут.