8 Роман

Всю ніч після розмови із Мікою я провів без сну. Обіймаючи пляшку вина, обдумував план майбутніх дій. Ще раз сходив до підвалу, перевірив там кожний куточок. Згріб попіл від сигари, який залишився там на підлозі, в прозорий пакетик. Завтра здам на експертизу, будуть у мене свої результати.

Повертаючись до себе, побачив, що двері в кімнату моєї сусідки закриті не щільно, а в середині горить світло. Тихенько заглянув, щоб перевірити чи все добре, адже на годиннику уже четверта ночі. Але дівчина мирно спала на ліжку поверх покривала у своїй тонкій шовковій нічній сорочці. Мені б її... нерви.

З дому виїхав на світанку. Першим ділом зустрівся з адвокатом. Байдуже, що на годиннику шоста ранку, не дарма ж я плачу йому такі гроші. Близько двох годин витратив на розмову із ним. Розповів все, як є, нічого не приховуючи. І, отримавши рекомендації, приступив до дій.

По дорозі на роботу заїхав на наш завод. Там попросив дівчат з лабораторії зробити аналіз попелю, знайденого в підвалі. Обіцяли повідомити про результати за кілька днів.

Ранкова планерка переросла в повноцінну нараду директорів. Я мусив повідомити керівників про можливі зміни. І щоб уникнути махінацій та замітання слідів влаштував термінову власну перевірку. Міка своїм дзвінком застала мене саме за цією справою.

Дівчина приїхала до офісу за двадцять хвилин після свого дзвінка. Одягнена в бежеву блузку без рукавів та бордову спідницю, просто зводить мене з розуму. Я і так заведений, а тут ще й вона зі своїми претензіями. Від бійки нас врятувала секретарка, яка, при першій нагоді, сама надавала б Мікі стусанів. Адже та прознала про ситуацію в компанії й тепер боїться залишитись без роботи, а не те, що там собі Міка напридумувала. А от від сварки чужі очі нас не врятували. У кімнаті зосереджена така напруга, що ось-ось бабахне.

- Можу допомогти. - Зовсім іншим тоном промовила дівчина, а я збираю все своє терпіння в кулак і починаю пояснювати.

Ігноруючи моє скептичне ставлення, вона починає вчитуватись в папери та робить якісь помітки. Загалом її коментарі цілком влучні та коректні. Видно, що їй доводилось раніше мати справу із подібними документами. Вкотре зловив себе на думці, що вміння і знання цієї жінки не збігаються із тим образом, який вона демонструє. Добре хоч досьє на неї додумався замовити. Шкода, що не зробив цього раніше — не ламав би зараз голову ху із ху.

Очі печуть та злипаються від однорідних рядків.

- Давай завтра продовжимо. - Запропонував дівчині, але відповіді не отримав. Моя помічниця сперлась головою о бильце дивану і спить у вельми незручній позі. Ого, давно вона так? І що тепер робити? - Міко. - Легенько порухав її за плече. У відповідь нуль реакції, лиш коли забрав із її рук папери, вона перевернулась на бік та підклала долоні під голову.

Мені не раз доводилось залипати на роботі до пізньої ночі тому я вже навчений гірким досвідом минулих разів, шия он і досі ниє. Після останньої такої ночівлі моя дорогоцінна секретарка попіклувалась про мене та на такі випадки придбала в офіс ковдру і подушку, спасибі їй за це.

Я приніс із приймальні спальний комплект і підклав дівчині під голову подушку, ноги переклав на диван, попередньо звільнивши їх від босоніжок. Вона в цей момент навіть не поворухнулась. Сам сів поряд, маючи намір закінчити із документами, перевірити останню теку. Можливо Міка за цей час проснеться і ситуація вирішиться сама собою.

Я не знаю як пояснити те, що сталося згодом. Ми лежимо впритул один до одного, ковдра валяється на підлозі. Я втомлено потираю шию рукою, на якій лежу, і розумію, що вже десять хвилин гладжу Мікин живіт. Моя рука покоїться у неї під блузкою і то підіймається, то опускається від її рівномірного дихання. В якийсь момент тіло дівчини напружується і я розумію — вона прокинулась, завмерла і прислуховується до відчуттів.

- Ти вже прокинулася? - Відігравати ситуацію назад марно, тому я не роблю різких рухів і тихо шепочу їй на вухо.

- Котра година? - Так само тихо питає у відповідь.

- Зараз гляну. - Я виймаю руку із-під її сорочки й дивлюся на годинник. - Початок третьої ночі.

- Нам час їхати в маєток. За умовами заповіту ми маємо ночувати там.

Вона перелазить через мене та першою сповзає з дивану, починає поправляти одяг, шукає взуття. Мені нічого не залишається як піднятись слідом та наслідувати її примір. Незручний, але який приємний момент, був... Офіс покидаємо мовчки, Міка намагається навіть не дивитись в мою сторону.

На вулиці нам в обличчя вдарив нічний вітерець в перемішку із сильними краплями прохолодного літнього дощу.

- Блін, моє авто на зупинці. В тебе нема парасолі? - Запитує засмучено.

- Парасолі нема, але ти можеш поїхати зі мною. А автівку завтра забереш.

- А її не потрощать?

- Якщо і потрощать, то я не сильно засмучусь.

- Блін-блін. - Повторила як заклинання ще й тупнула ногою.

- А я, здається забув ключі на столі. Зараз зганяю. - Помацав кишені штанів.

- Давай, я тут почекаю. - Вона сонно потерла очі.

- Я швидко.

Швидко не вийшло, я обрив пів кабінету перш ніж знайшов ті довбані ключі. Вони, певно, випали із кишені коли я спав, та завалились під диван. Зажав брелок в долоні, замкнув кабінет і приймальню та бігом кинувся на вулицю, там Міка вже, мабуть, на кістку замерзла. Виходячи із холу, я побачив її худорляву статуру в компанії двох підозрілих типів. Один вхопив її за руку та смикнув на себе. Куди дивляться охоронці?