6 Роман

З віршами я все-таки поквапився. Не дивлячись на всі мої дифірамби та танці з бубнами, Міка поводиться відсторонено, але неприязні не демонструє, що уже добре. Не відганяє, і до себе не підпускає.

Лежачи на пластмасовому шезлонзі, вкотре залип на її довжелезні ноги. Чорт, як так сталось, що я засипаю і просипаюсь з думками про цю несамовиту жінку, чи то на мене так її відмова подіяла? Еге ж, давно мені жінки не відмовляли. Навіть не можу пригадати коли таке останнього разу було. Ще в інституті, хоча ні — це було пізніше. Після інституту я проходив практику в одній солідній компанії, і там на рецепції працювала дівчина, яка запала мені в душу (чи ще куди). Її ім'я Любов — таке ж солодке, як і вона сама: світловолоса з маленьким акуратним носиком та пухкими губами... Люба тоді досить жорстоко мене відшила. Та я її розумію, ким я тоді був? Довгов'язий, тощий стажер в масивних окулярах, одягнений в бозна-що. Про те що уже на той час у мене на рахунку була кругленька сума я не розповсюджувався, а більше мене полюбити не було за що. Принаймні, так я собі думав.

Відтоді багато змінилось. Грошима, які залишили мені батьки у спадок, я розпорядився з розумом. В цьому допомогла освіта фінансиста, яку я здобував у кращому столичному виші, та зв'язки покійного батька. Над своїм зовнішнім виглядом також довелось добряче попрацювати. Спочатку виснажливі тренування у спортзалі, потім операція з корекції зору. То що ж виходить, мені просто не щастить з білявками?

“Вікторе, ми не могли б з вами зустрітись?” - Підслухав розмову Міки по телефону. Це ще що за? Звичайно, людей з ім'ям Віктор у місті та близь лежачих територіях багато, але в середині у мене закралась підозра, як верткий черв'як колупає десь у грудях. Якщо я не помиляюсь, то Міка зібралась на зустріч із нашим прямим конкурентом. Так, стоп, не буду дарма зводити наклеп на дівчину, спершу треба все перевірити.

- Данило, сьогодні вечірка за містом.

- Та що в гольф-клубі? - Оживився мій хороший знайомий та водій нашої компанії за сумісництвом. - Хочеш піти?

- Ні. Туди сьогодні одна краля приїде на моєму корветі. Треба приглянути за нею і дізнатись із ким вона буде зустрічатись.

- Окей.

- І дивись, щоб ніхто не образив.

- Добре.

- Держи в курсі. - Попрощався і дав відбій.

Чекаю Міку на виході, як побачив яка вона нарядна зібралась їхати на свою зустріч, захотілось просто роздерти, придушити її, або самому вдавитись від такої несправедливості. І чому вся ця краса не мені одному, га? Зібрав волю в кулак, запхнув свої ревнощі якомога далі.

- Будь обережна. - Цижу крізь зуби.

- Ніколи. Більше. Мене. Не торкайся. - Її очі звузились, шипить, як кішка.

Ага, злякався-злякався.

Весь вечір провів як на голках, чекаючи на дзвінок від Данила. Мої підозри підтвердились. На телефон прийшло оповіщення про отримане повідомлення. Я відкрив послання від Данила: “Ось цей дятел зустрів твою кралю”, написано в ньому і далі вкладений файл. На фото лисий карлик Валентин, він же охоронець Глушко. В житті, якщо дивитись на цю парочку зі сторони, то виглядають вони комічно. Валентин на фоні кремезного Віктора як миша, не зрозуміло хто кого охороняє. Він і Мікі он ледь до плеча дістає.

Ох, і не люблю я цього Глушко. І не через те, що він наш конкурент, а просто тому, що він гнида рідкісна. Кілька років тому він відбив у мене дівчину. Я тоді зустрічався із моделлю місцевого розливу. Не велика шишка, але була гарна. Теж білявка, до речі. Повелась на брутального Віктора і його дешеві понти. Потім, звичайно, одумалась, назад просилась, але я не підбираю недоїдки з чужого столу.

Помстився я Віктору лиш через пів року. Виграв у нього в карти його улюблений корвет. О так, ставки тоді були високі. Більшість гравців злились ще на середині гри, але ризик був вартий того. Варто було бачити реакцію Глушко, як він розкидався фішками, жбурляв речами та вигукував різні образи в мою сторону. Але, як відомо, картковий борг — це святе, і Віктор був змушений змиритись. Який я щасливий був у той момент. Правда, через кілька днів після мого виграшу, четверо невідомих підстерегли мене у переході та відгамселили ногами. Я тоді три тижні ходив із гіпсом на зап'ясті та синцями по всьому тілі, а після цього ще місяць рисувався автівкою під вікнами офісу Глушко. Коротко кажучи, розставання з улюбленим корветом для Віктора стало важчим випробуванням ніж для мене розставання із моделлю.

Саме тому у мене виникли побоювання за здоров'я Міки, якби я раніше знав, що вона попреться на зустріч із цим бовдуром, то взагалі не давав би їй це авто. “Приглянь за нею” — відправив повідомлення у відповідь і заховав телефон в кишеню.

Щоб хоч якось вигнати із голови дурні думки, пішов готувати вечерю. І поки руки зайняті приготуванням карбонари я кожною клітинкою тіла прислухаюсь до звуків будинку та на вулиці, навіть вхідні двері для кращого результату залишив відчиненими. Почувши звук двигуна у дворі, я поспішив вийти на зустріч. При виді дівчини не спішу видихати полегшено, ретельно оглядаю її з голови до п'ят. Міка сама не своя, якась роздратована та... Та вона ж п'яна!

- Зачекай. - Зупинив дівчину. Треба якось попередити її про можливу небезпеку, але спершу необхідно вивести з неї хміль.

Окей, я трохи перебільшив, Міка напідпитку, але тверезість думки зберігає. І якщо спершу я хотів захистити дівчину, то тепер, бачу, захищатись доведеться самому. Біля бочки із вином ми знайшли недопалок, який ймовірно курив Собко перед смертю і після тривалої розмови Міка поділилась зі мною своїми підозрами.