5 Міка

Урочисто заявляю, крісло в моїй кімнаті це сама зручна річ на світі. Не пам'ятаю коли за останній час мені вдавалось так виспатись. Навіть не дивлячись на те що заснула я близько третьої ночі, а проснулась на початку сьомої, відчуваю себе відмінно. За дверима почула голос свого співмешканця і вирішила не поспішати виходити із кімнати, подрімала ще близько години.

Особливих планів на сьогодні у мене немає, тому я можу без поспіху приготувати собі сніданок, та насолодитися ним в альтанці за будинком. Але, швидше за все, я так не вчиню. Оскільки у працівників маєтку сьогодні офіційний вихідний, то й нікого зустріти в домі я не розраховую, навіть Олег Филимонович попередив що повернеться завтра вранці. А оскільки я ненавиджу залишатись одна, то шукатиму сама собі приключку на день.

Швиденько привела себе до ладу та переодяглась в домашній костюм, який придбала вчора, і вийшла до кухні. Спершу неквапливо провела ревізію вмісту холодильника, готувати необхідність відпала відразу, адже Олеся залишила стільки готових припасів, що можна прогодувати цілу армію ротів.

- Зі мною поділишся? - Почула голос Романа за спиною.

- Боже мій, не можна так підкрадатись. Я думала ти поїхав.

Я вхопилась лівою рукою за груди, адже в мене ледь серце не вистрибнуло з переляку.

- Тихіше, я з дарами. - Чоловік обперся ліктями о стільницю і винувато підсунув до мене картонну коробочку із тістечками.

- А як же пусті вуглеводи? - Не розумію в чому криється підступ, та все одно пускаю бісики в сторону десерту.

- От якби ти й на мене так дивилась.

- Перестань поводитися як блазень і я подумаю над твоїми словами. - А й справді, якось дивно він себе поводить.

- Та годі тобі, ми ж вчора наче як порозумілись.

- Гаразд. То ти ще не снідав? - Вирішила підіграти.

- Чекав на тебе.

Я розігріла дві порції млинців із цукіні та смачно полила їх сметаною. Як і планувала раніше, розмістились на вулиці в альтанці з чудовим видом на кущі гортензії. Солодкий запах квітів заполонив собою весь простір і зібрав навколо себе з десяток бджіл.

- Які плани на сьогодні? - Запитав Шевчук.

- Пізніше поїду в місто, а що?

- Можу скласти тобі компанію.

- Іншим разом, у мене зустріч. - Коротко відмахнулась від пропозиції.

Роман здивовано глипнув на мене, але нічого не сказав. Я також поки не спішу ділитись із ним своїми роздумами. Річ у тім, що Роман починає мені подобатись (хоч і важко самій собі в цьому зізнаватись), а як показала практика — всі хто мені подобаються тою чи іншою мірою виявляються покидьками. Але як там кажуть: держи друзів близько, а ворогів ще ближче. Життя покаже хто друг, а хто ворог.

- Можемо ввечері кудись поїхати. - Запропонувала натомість.

- Запрошуєш на побачення? - Оживився чоловік.

- Там побачимо. - Змигнула плечима і пішла призначати зустріч Глушко.

Набрала номер, який був вказаний в записнику дядька і стала чекати на відповідь. Трубку взяли лиш після п'ятого гудка.

- Слухаю. - Відповів сталевий голос.

- Доброго дня. - Привіталась, але по тону зрозуміло, що співрозмовнику на тому кінці дроту мої привітання до самої фені. - Мене звуть Міка, я племінниця Анатолія Собко. З ким маю честь розмовляти?

У відповідь почулась затяжна тиша, навіть здалось що чоловік зараз покладе слухавку.

- Мене звуть Віктор. - Нарешті відповів. - Чим зобов'язаний?

- Вікторе, ми не могли б з вами зустрітись?

Знову затяжна тиша.

- Я зараз не в місті.

- Розумію, і все ж?

- У вас є вечірня сукня?

- Щось придумаю.

- Тоді час зустрічі та адресу скину повідомленням. - І дав відбій.

Ого, заінтригував. Повідомлення прийшло через кілька хвилин. Глушко сплутав мені всі плани на день, призначив зустріч о восьмій вечора в заміському клубі. Ой лишенько, будь я звичайною дівчиною, напевно злякалася б, але це ж я. Мене сталевим голосом та пізніми переговорами не налякати.

Денна поїздка в місто відміняється, тому для того, щоб якось убити час я пішла до бібліотеки. Це простора й добре освітлена кімната. Стелажі від полу і до самого верху забиті книгами, по мінімальним прикидкам вміщають в себе близько десяти тисяч книг. Тут присутня ціла система, кожний стелаж пронумерований, навіть ведеться спеціальна картотека екземплярів. Я підійшла до улюбленого напрямку, де розташовані твори світової літератури. Вибрала для себе кілька фоліантів та вляглася на зручний диван. Так я пролежала майже до самого обіду, лиш коли в животі загурчало вирішила вийти зі свого укриття та піти зробити собі чаю.

- Працюєш? - Запитала Романа, який разом із ноутбуком вмостився в загальній кімнаті, щось вицокує по клавіатурі під шум увімкненого телевізора.

- Ти ж мала їхати в місто. - Здивовано вигукнув він.

- Плани змінились і нашу з тобою прогулянку теж доведеться відмінити.

- Перенести ти мала на увазі? Чи ти включаєш задню?