3 Міка

Не варто говорити, що сон так і не прийшов. До п'ятої ранку я ворочалась в ліжку, потім розсерджена викинула навушники на підлогу. Голова гудить, а очі печуть як від піску. Думаю, лягати знов в ліжко немає ніякого сенсу.

Накинувши халат, я попрямувала до кухні. Раз я не сплю, варто розжитись кавою та почати планувати день.

В кухні на мене уже чекав сюрприз. Роман, мугикаючи собі щось під ніс, готує сніданок.

- Доброго ранку. - Привітався першим, але зробив це з такою глузливою посмішкою на губах, що захотілось тріснути його чимось. - Не спиться на новому місці?

У Романа, на відміну від мене, гарний настрій і виглядає він бадьорим. Одягнений по-домашньому в футболку та шорти. Я пізно згадала, що забула глянути в дзеркало перед виходом, адже не сподівалась когось побачити так рано.

- Доброго. - Буркнула у відповідь і поправила край шовкового халата на грудях, прим'яла долонею волосся.

- Вам насипати? - Чоловік дерев'яною лопаточкою помішує вівсяну кашу в каструлі.

- Я не снідаю. - Насправді ж я терпіти не можу вівсянку.

- Даремно. Сніданок дарує заряд бадьорості, підвищує життєвий тонус і настрій. - Він щедро насипав собі кашу в тарілку та прийнявся її їсти.

- Ви, мабуть, каву ніколи не пробували. - Я налила собі напій в велику чашку і взяла два пакетики цукру.

- Пусті вуглеводи — погана ідея. - Прокоментував мої маніпуляції.

Сердито глипнула на нього, взяла ще один пакетик і пішла до себе в кімнату, зараз немає сил дивитись на це самозакохане обличчя.

Ледь дочекалась поки той самодур поїде, повернулась в кухню та приготувала собі кілька тостів. Зазвичай свій ранок я починаю із зарядки та склянки теплої води, а вже потім готую яйця або грінки й п'ю каву, а сьогодні все вийшло наперекосяк.

- Привіт. - До кухні зайшла Олеся. - Як ви тут?

- Добрий ранок. - Привіталась у відповідь та поцілувала жінку в щоку.

- Як тобі Роман?

- Нормальний.

- А що з обличчям, ви що поцапались?

- З чого ти взяла? Нічого ми не поцапались, просто він не в моєму смаку. - Не розповідати ж їй історію нашого знайомства.

- Дивно. Придивись до нього, Роман хороший хлопець. До речі, він про тебе розпитував у Андрія, я сама чула. - Продовжила вона.

- Хто він взагалі такий? - Не витримала я.

- Зараз я тобі покажу. - Олеся загадково посміхнулась і дістала з полиці глянцевий журнал. - Почитай на тридцять четвертій сторінці є стаття присвячена п'ятій річниці компанії.

Я взяла в руки печатне видання й одразу звернула увагу на дату: журнал був надрукований три місяці назад. На обкладинці зображений Роман, вигляд має мужній та стриманий, його характер видає лиш єхидна усмішка, яка міцно засіла на губах. З нетерпінням перегорнула сторінки до потрібної та почала читати.

- Молода компанія з виробництва алкогольних напоїв отримала відзнаки в номінаціях “Прорив року” та “Маркетинговий хід”. - Значилось в заголовку.

Далі йшло розгорнуте інтерв'ю одного з власників, тобто Романа, та кілька фотографій із дня святкування річниці компанії й відкриття заводу. Також є фото де Роман стоїть поряд з Анатолієм, в руках тримають статуетки за перемоги в вищевказаних номінаціях.

Зі статті я дізналась загальні відомості про Романа, виявилось що він на два роки молодший від мене. Також він відомий філантроп та меценат, не остання людина в регіоні.

Зачитала коротку історію будівництва заводу. Виявилось, що він розташований неподалік, в місцевості де зосереджені найбільші запаси прісних та мінеральних вод, а загальна площа підприємства становить майже п'ятнадцять гектарів.

В статті також згадується й про Анатолія, це якраз не дивно, адже вони з Романом компаньйони.

- Зрозуміло. - Відклала в сторону продукт друкарської індустрії.

- Кажуть, - продовжила Олеся чомусь пошепки, - що через кілька років у нього є всі шанси потрапити в список Форбс.

- Маячня, одного заводу замало для такої справи. - Відмахнулась я.

- Ну не знаю, так кажуть. - Засмутилась жінка.

- Не ображайся, - обняла її за плечі. - От пройде кілька років, ми й дізнаємось чи потрапить Роман в той список, чи ні. Все, я мушу бігти, на мене чекає Андрій Володимирович.

Я вкотре чмокнула господиню в щоку і пішла збиратись. Ми з Андрієм Володимировичем домовились сьогодні поїхати на кладовище, хочу відвідати могилу дядька.

Ранок видався неймовірно спекотним, тому одяг слід підбирати під погоду. З цим у мене виникла заминка, адже валізу я пакувала максимум на три дні. Дістала з гардероба легке літнє плаття бордового кольору та берет в тон. Тканина сукні прикрашена візерунком у вигляді об'ємних білих квітів, до цього образу чудово підійдуть тілесні босоніжки на тонких пряжках.

- Чудово. - Винесла вердикт, оглянувши себе в дзеркало та підхопила сумочку на плече.

У дворі на мене вже чекають водій та садівник дід Тарас. Останній підготував букет квітів із саду, щоб ми залишили його на могилі дядька.

- Щиро дякую.