2 Роман

Після вранішнього інциденту на заправці мій нервовий стан змінився на зацікавленість. А що, якщо так розібратись, то справи не такі вже й кепські. Є кілька варіантів розвитку подій. Варіант, де Анатолій заповів свою частку сторонній особі, я відкинув відразу. Він ніколи не вчинив би так з власним бізнесом. А от ситуація, в якій він залишає свій бізнес сестрі чи племінниці, виглядає більш реальною. Сам того не підозрюючи я вже мав можливість познайомитись із племінницею Анатолія, і сказати, що вона мене вразила в саме серце – це нічого не сказати. Так чи інакше я доб'юсь її прихильності й не тому що від цього може залежати доля компанії, а тому що я відчув реальний інтерес — мисливський інстинкт, так би мовити.

Тому на оголошення заповіту я приїхав натхненний власними думками. Вирішив поки не лізти на рожен, а навпроти поспостерігати за пані. При зустрічі, побачивши її розгублений погляд, зрадів. Дівчина, як мінімум, відчуває незручність, адже відшиваючи мене на заправці, вона навряд очікувала побачити мене хоча б ще раз у своєму житті.

А от після оголошення заповіту стримувати свою посмішку мені вже дуже важко. По-перше, я не очікував такого повороту подій, і, навіть, в самих сміливих думках не міг припустити, що Анатолій заповість свою частку мені. Захотілось обійняти всіх присутніх, а особливо дівчину, що сиділа навпроти, але почувши про ще один пункт заповіту, стримався. Другим неочікуваним фактором став той факт, що нам із Мікою доведеться прожити разом під одним дахом, а саме в домі покійного Собко, цілих два тижні. Тримаю себе в руках, відчуваю, на обійми ще буде час.

Вираз обличчя дівчини в момент оголошення останнього пункту, можна розглядати як окремий вид мистецтва. Шкода, що не можна було записати її реакцію на відео та переглядати час від часу, я б із задоволенням так би й зробив. Розгубленість, нерозуміння, недовіра, роздратування і все це за лічені секунди промайнуло в її очах. Але, слід відзначити, що Міка швидко взяла себе в руки, і наступного разу коли підняла на мене свої очі, то від її попередніх емоцій не залишилось ані сліду.

- У право власності ви можете вступити після збігання терміну проживання в маєтку, тобто через два тижні. В разі виникнення спірних питань, сторони можуть домовитись між собою особисто. Також заповіт може бути оскарженим згідно з чинним законодавством та у встановлені терміни, які передбачені Цивільним Кодексом. - Тим часом продовжив розповідати нотаріус монотонним голосом. - Якщо питань більше нема, не смію вас затримувати.

Я подякував Тарасу Дмитровичу за приділений час та вийшов слідом для того, щоб провести його до авто, дівчина залишилась сидіти в кабінеті. В дорозі в мене виникло ще одне запитання.

- Скажіть, а що буде, якщо з якихось причин ми не зможемо залишитись тут і виконання останнього пункту не буде здійснено?

- Про наслідки невиконання умов заповіту маю право розповісти виключно після фіксування даного факту невиконання. До побачення.

Оце старий закрутив. Значить найближчим часом ні про які відрядження мова йти не може.

А з іншої сторони, планувати їх зараз не зовсім розумно. Нотаріус влучно зауважив, що заповіт може бути оскарженим і не факт, що у рідні Анатолія не виникне таких думок. Виясняти це зараз немає часу, адже через пів години у мене зустріч із партнерами, слід поквапитись.

- Андрію, передай дівчатам, що я буду ввечері. - Кивнув водієві, той, як школяр, заховався в тіні дерев, щоб покурити.

Справ у місті накопичилось чимало, тому залишок дня я провів як муха в окропі. Провів кілька зустрічей із партнерами, вони занепокоєні останніми подіями й не знають як смерть одного із власників відіб'ється на подальшій співпраці. Довелось докласти багато зусиль аби переконати їх у стабільності наших намірів та можливостей. Потім відбулась місцева нарада із директорами, на якій ми визначились із планами на майбутнє та нашим теперішнім курсом.

- Ти виглядаєш втомленим. - Слідом за мною до кабінету зайшла Софія.

- Нічого подібного. Просто шия болить.

- Досі? Давай розімну. - Я всівся в крісло, а Соня, не чекаючи моєї відповіді, почала масажувати мені плечі. - Ти такий напружений.

- Облиш. - Прийняв її руки.

- Які плани на вечір? Ми сьогодні збираємось в барі, хочемо відсвяткувати цілісність компанії. Ти з нами? - Дівчина пройшлась по кабінету та сіла на край стільця, що навпроти.

- Тобі не здається, що святкування в такій ситуації дещо недоречні? Наш товариш помер, він не поїхав, не переїхав, не продав свою частку кінець кінцем. Він помер! Що ви там збираєтесь святкувати? - Кинув роздратовано.

- Ну не злись. Можливо я не так висловилась. Просто цей тиждень був таким важким і всім треба випустити пар. То ти прийдеш?

Не люблю цей її тон.

- Ні, в мене ще зустріч. До речі, котра година? - Я глипнув на годинник над дверима. - Вибач, мені пора збиратись.

Стрілки годинника показують початок восьмої, я не те щоб запізнююся, просто хочеться скоріше закінчити цю пусту розмову з Сонею. Вона побачила мій настрій та покинула кабінет, наостанок фиркнула щось типу “як знаєш”. Насправді я не планував ображати Соню, можливо я дійсно втомився більше ніж собі думаю. Нічого, вона відхідлива, на крайній випадок куплю їй щось на знак примирення.

Далі за планом у мене ще одна зустріч. Не так давно Анатолій запропонував в наших фірмових магазинах продавати елітні тютюнові вироби. Цю зустріч ми мали проводити разом, адже Собко був істинним поціновувачем сигар та всього що з цим пов'язано. Я ж в даній темі мало що розумію, всі мої пізнання закінчуються курінням дешевого табаку за гаражами після школи та кальяном в барі. Оскільки розбиратись не було часу, то ця зустріч виглядатиме швидше як формальність — знайомство перед можливою співпрацею.