Пролог

Це був мій перший вихідний за декілька останніх тижнів. Після того, як наша компанія отримала кілька відзнак на міжнародному конкурсі, її акції значно зросли в ціні. До нас хлинула купа замовників, а також низка пропозицій від конкурентів. Одна із таких зацікавила мого компаньйона Анатолія і саме його слова я кручу в голові уже третій день поспіль. Але на вершині головне не втратити голову, тому саме зараз час бути особливо обережним, і я не хочу приймати поспішних рішень.

Лежачи на надувному матраці посеред басейну, я відпив із бокала прохолодний коктейль. Якщо тілом я зміг вирватись на відпочинок, то думками я залишився в офісі.

- Чого скис? - Веселим голосом вигукнула Софія. - Фух, жарко.

Вона сміючись присіла на край шезлонга і натягнула широкополий капелюшок на самісінькі очі, поправила модний купальник, привезений із Мілану.

- Нормально. - Ліниво відповів подрузі.

Полуднева спека жарить на повну, і якби не легкий вітерець, було б зовсім тяжко.

- Ти можеш приділити мені хоч трохи часу і відірватись від своїх думок? - Надула вона свої губки.

- Соню, припини. Твій добробут напряму залежить від мого, тому могла б допомогти.

Соня Білозір, як кажуть в народі, “жгуча” брюнетка, довгонога красуня із відмінною фігурою. Має неслухняне кучеряве волосся до пліч, яке й зараз норовить вибитись із-під головного убору. Вона часто корчить із себе недалеку молоду особу своєю грайливою поведінкою, і багато хто на це ведеться, але тільки не я. Занадто довго я її знаю, ця дівчина запустить свої хижі кігті тобі під шкіру і вип'є всю кров, при цьому буде посміхатись і вливати мед у вуха своїй жертві.

Білозір — дівчина із відомої і заможної родини. На відміну від мене, освіту отримала за кордоном, але чомусь в Європі залишитись не забажала. Також відмовилась від активів батьків, бо має бажання пробитися “в люди” самостійно, що не може не викликати поваги. Розумна, красива і вміє себе подати — гаряча штучка.

- Але ж ти не серйозно. Ну яке злиття, сам подумай. Зараз вони нам пропонують чудові перспективи й гарні відступні. А на ділі ж ці гіганти нас проковтнуть і через рік про наше товариство ніхто навіть не згадає.

- Я теж так вважаю. Та не варто забувати про Анатолія. Він вклав левову частку в розвиток нашої справи й до його думки теж варто прислуховуватись.

- Так, Собко доклав багато зусиль, але він не вклав стільки душі у компанію, скільки це зробив ти.

- В будь-якому випадку все вирішать завтрашні збори, але ти права, я мушу всіх переконати не голосувати за злиття.

- Що ти будеш робити якщо він вирішить продати свою частку в компанії?

- Він цього не зробить. Все, мені час їхати, а ти поплавай, я тобі на матраці навіть місце нагрів.

Я виліз із басейну та не витираючись попрямував до будинку. Швидко прийняв душ і вже через десять хвилин мчав по автостраді. Дивлячись на зустрічний потік транспорту, направлений за місто, відчуваю легкий наліт заздрості. Ех, було б добре зараз смажити шашлик в прохолодному лісі разом із друзями та ящиком пива, а потім закинути вудку в спокійну воду річки... Що це я розмріявся? Тікаю від власних думок, втискаючи педаль газу в самісіньку підлогу.

Замість омріяного відпочинку, як і планував, цілу ніч просидів у власному кабінеті. Займався розробкою проєкту, який дасть нам поштовх до розвитку та курс, чи то напрямок роботи на наступні кілька років. А головне, не дасть ковтнути нас гігантам теперішнього ринку і захистить від злиття. П'ять років назад, розпочинаючи цю справу, я детально проаналізував ринок, і знав з якими труднощами нам доведеться зіштовхнутись. Але, одне діло коли мова йшла про місцеві масштаби, а друге коли справа стосується світового рівня. Нічого, одного разу я вже переконав Анатолія довіритись мені й зараз зможу достукатись до нього. На завтрашній нараді, точніше вже на сьогоднішній, докладу всіх зусиль аби переконати акціонерів зробити правильний вибір.

Годинник показує о пів на п'яту ранку і додому вирушати вже немає ніякого сенсу, вирішив подрімати на дивані в приймальні.

- Доброго ранку. - Розбудив мене дзвінкий голос Людмили. Секретарка не здивована моїй присутності, адже їй не вперше заставати мене в такому вигляді. - Важка ніч?

- Бувало й гірше. Організуй мені сніданок, будь ласка.

Та цей ранок виявився геть зовсім не добрим. Якби в мене була шкала для вимірювання паскудства за день, то її мірник показував би найвищу поділку — п'ятнадцять з десяти. Ігноруючи тупий біль в шиї, який я заробив на незручному дивані, готуюсь до зборів. Спочатку я пролив каву на свіжу сорочку, довелось переодягатись у вчорашню. Потім зачепив ногою шнур, який поєднує ноутбук із мережею, той полетів зі столу з великим тріском і після падіння відмовився вмикатись. ІТ-шники цілий ранок програлись, аби витягнути з нього всю інформацію, і їм це вдалось, але, як виявилось, дарма.

Нарада вже от-от мала розпочатись, як на моєму телефоні пролунав дзвінок. На екрані висвітився невідомий номер і я нетерпляче взяв слухавку.

- Алло. - Гаркнув у телефон, особливо не вслухаючись в розмову. - Все заберіть це, давай швидше. - Роздратовано поквапив своїх колег.

В слухавці почулось якесь булькання і я скинув дзвінок, немає в мене часу на пустощі, але рингтон заволав знову.

- Романе, всі на місті, немає тільки вас і Анатолія Васильовича.