Розділ 4

Переважно кожен третій чоловік упевнений, що для того, аби завоювати жінку, достатньо сипати клішованими компліментами, дарувати квіти й подарунки. Дурниці. Щоб завоювати жінку, потрібно довести, що ти здатен на щось більше, ніж завчені фразочки та червоні троянди на перших побаченнях. Ще з кам'яного віку чоловіки демонстрували свої вміння: той, хто міг убити мамонта й спорудити міцне житло, мав найбільші шанси на перемогу. Жінкою завжди керувало первісне бажання сховатися за спиною найсильнішого й найхоробрішого самця.

Так було тоді. Так, здавалося б, відбувається й досі. Але то чи в Едіт збився приціл, то чи вона виявилася жінкою недалекоглядною. А можливо, просто дурною.

Рольф був непоганим співрозмовником. Він багато читав, мав талант оратора, владу й гроші. Міцно стояв на ногах, а поруч із ним Едіт почувалася впевненою у завтрашньому дні. Потім були весілля та ідеальний медовий місяць, а після вони переїхали до Лондона – і тут почалася справжня клоунада.

Вони спали в одному ліжку. Він цілував її сонну перед тим, як іти на роботу. Дні Едіт минали на самоті, і лише час від часу вони займалися коханням, коли Рольф повертався пізно вночі – втомлений, роздратований і такий, що потребував розрядки.

Чи кохала вона його насправді? Чи просто хотіла вірити, що її вибір був правильним? А може, він лише вчасно трапився на її шляху – саме тоді, коли Едіт найбільше потребувала ніжності?

На їхньому весіллі мама Едіт мала не такий уже й радісний вигляд, як можна було очікувати. І тоді в дівчини виникла майже нереальна думка: ось зараз, у потрібну мить, мама підведеться й скаже своє вагоме батьківське «проти». Але цього не сталося. Вони одружилися.

Рольф був їй дорогий, а їхнє спільне майбутнє здавалося найкращим із можливих рішень. Та в глибині душі Едіт і досі не знала, як ставитися до того відчайдушного пориву, який охопив її, коли вони стояли перед вівтарем. Її гризла образа: чому ніхто з присутніх не захотів поговорити з нею, запитати, чого вона насправді хоче? Чому всі так легко погодилися з її рішенням, ніби воно не потребувало жодних сумнівів?

То чи кохала Едіт Рудольфа Бон'є, чи їй просто було зручно так думати?

Знайомство з Вільямом Блеком посіяло в її душі зерно сумніву. Тепер вона сумнівалася в усьому –  передусім у світі, в якому щодня крутилася, мов на рожні. Їй була потрібна правда. Прозора й чиста, як ковток свіжого повітря. І лише тоді можна було б поставити собі остаточний діагноз.

***

Особняк, над яким Едіт мала працювати, був розкішним. Не помпезним і вульгарним, а саме розкішним – таким, що не потребував зайвих доказів власної вартості. І, як будь-якій людині, здатній помічати й цінувати красу, їй не хотілося вносити кардинальні зміни. На щастя, цього від неї ніхто й не вимагав.

— Ну що ти, люба! Ми зовсім не збираємося перетворювати цей витвір архітектурного мистецтва на розумний будинок із сучасними примочками, - Маргарет Харріс розлила ароматний чай по чашках і простягнула одну Едіт. – Ми з Генрі хочемо, щоб ти зайнялася реставрацією. Знаєш, дах потребує ремонту, треба боротися з пліснявою, міняти прогнилу підлогу. Будинок просто розкішний, - Едіт захоплено закивала, викликавши на обличчі жінки посмішку, - але його необхідно освіжити. Ти зі мною згодна, люба?

— Безумовно, - відповіла Едіт із привітною усмішкою, почуваючись цілком затишно в компанії цієї світської левиці. – І, зізнаюся чесно, я рада, що ви не збираєтеся нічого змінювати.

— Але роботи в тебе буде предостатньо.

Вони розсміялися. У кабінет зателефонували, і, перепросивши в гості, місіс Харріс відволіклася на телефонну розмову, у якій раз у раз згадувалася тема майбутнього аукціону.

Едіт підійшла до вікна, звідки відкривався чудовий краєвид на жіночий клуб, яким керувала Маргарет Харріс. Перш ніж прийти сюди сьогодні, Едіт добряче прошерстила інтернет і знайшла чимало цікавого.

По-перше, Маргарет Харріс була дружиною надзвичайно заможного бізнесмена й власника мережі готелів по всій Англії. По-друге, вона однією з перших запропонувала саму концепцію закритого жіночого клубу – на кшталт джентльменських клубів, куди можна було потрапити лише за запрошенням. Тут збиралася справжня еліта: дружини політиків, бізнес-леді й спадкоємиці, акторки, письменниці, світські левиці. Влаштовувалися закриті вечері, благодійні вечори та приватні аукціони. Якщо коротко, місіс Харріс знала в Лондоні абсолютно всіх важливих і багатих людей. І водночас кожна з тих жінок мріяла стати частиною клубу, який вона створила.

Едіт вважала цю ідею геніальною.

Маргарет Харріс була домінантною левицею серед бетонних джунглів. Її слухали, до її слів дослухалися, наче до проповідей. Вона мала сталевий стрижень, а її впевненість не потребувала демонстрації. Едіт подобалася її холодна розважливість, її вміння тримати ситуацію під контролем і не виправдовуватися за власні рішення. Частково тому, що потай вона й сама мріяла стати такою ж упевненою та самодостатньою.

Батько часто повторював їй та Арману: перебуваючи поруч із сильними світу цього, людина сама поступово переймає їхню впевненість і силу. З Рольфом цього не сталося. Він, хай і завуальовано, але все ж пригнічував Едіт, намагаючись замкнути її в золотій клітці. Отже, їй потрібно було знайти людину, поруч із якою вона могла б повірити у власні сили. І Маргарет Харріс здавалася найкращим варіантом.

Телефонна розмова завершилася, і Едіт повернулася у крісло. Залишалося обговорити деякі деталі, домовитися щодо матеріалів, вирішити питання з робітниками й узгодити ще кілька дрібниць. Але Маргарет попросила трохи зачекати: з хвилини на хвилину мав приїхати містер Харріс, і Едіт запрошували розділити з ними ланч. Вона прийняла пропозицію, подумавши, що це, мабуть, буде її перший справжній вихід у світ у Лондоні. Прогулянки бутиками й походи до супермаркету по продукти не рахувалися. Їй здавалося, що вона нарешті повертається до звичного ритму життя. Подружжя Харрісів могло стати її першими друзями, провідниками в цьому туманному місті. Або, щонайменше, діловими партнерами, з якими можна приємно провести час і поговорити про щось, крім погоди та побуту.