Пролог

У 1998 році інженер на прізвище Ванін, який працював на закритому вузлі зв'язку десь під Твер'ю, залишив у технічному журналі дивну замітку: «Воно не вимикається».

Замітку списали на безсоння та горілку. У блоці «Б» тоді стояли старі радянські стійки ЕОМ, що грілися як доменні печі. Ванін стверджував: коли з будівлі повністю вибивало фазу і в коридорах наставала могильна тиша, діоди на списаних панелях продовжували ледь помітно тліти. Не горіти, а саме тліти — як жаринки в згаслому вогнищі.

Він навіть виміряв напругу. Її не було. Струм ішов нізвідки.

Тоді з Ваніна посміялися. А через три тижні він викорчував зі своєї квартири всю проводку, засипав розетки цементом і виїхав кудись під Воркуту.

Зараз 2026 рік, і сміятися більше нікому.

Ми самі збудували цю хрінь. Своїми руками. Протягнули мільярди кілометрів міді та оптоволокна, зашили під землю високовольтні кабелі, обвішали кожен квадратний метр планети мікрофонами, датчиками руху, камерами та датчиками протікання. Ми заповнили кожен кубічний сантиметр повітря радіохвилями, Wi-Fi, 5G, Bluetooth і дідько знає чим ще.

Ви ніколи не замислювалися, куди дівається вся ця енергія?

Ну тобто, фізика каже: перетворюється на тепло. Але це на папері. Насправді будь-яке замкнене середовище з високим рівнем хаосу та постійним припливом енергії рано чи пізно починає спонтанну збірку. Спочатку з'являються прості структури, потім — паразити.

У радіоелектроніці є термін — паразитна ємність. Це коли струм витікає туди, куди його не просили, і починає жити власним життям усередині схеми.

Так от. Воно більше не витікає. Воно зібралося.

Йому не потрібні наші нейромережі чи мудрований штучний інтелект, про який триндять з кожного праски. Йому плювати на алгоритми. Це не код. Це біологія, просто на іншій елементній базі. Воно складається зі статики, наводок, битих пікселів, сміттєвих пакетів даних і паразитного струму.

Воно не думає людськими категоріями. У нього немає розуму в нашому розумінні — тільки інстинкт розмноження і пекельний, ненаситний голод. Йому потрібна органічна нервова система, тому що наша нервуха — це теж, по суті, слаботочна електрика. Ідеальний інтерфейс.

Ви просто зараз сидите і читаєте це з екрана.

Спробуйте просто зараз приглушити звук і просто послухати. Не музику в навушниках, а сам будинок.

Чуєте цей тонкий, ультразвуковий писк, який видає зарядка від телефону, встромлена в розетку? Чуєте, як клацає пластик на задній панелі телевізора, що остигає? Як ледь чутно гуде холодильник на кухні?

Це не технічні шуми.

Воно просто обмацує стіни вашої кімнати. Воно шукає, де тонко.

І якщо наступного разу, коли ви вимкнете світло, екран вашого смартфона на мить сам по собі стане трохи світлішим… Не чіпайте його.

Просто покладіть екран обличчям донизу і йдіть з кімнати.