Розділ перший

Посвячую своїй Матусі, Татусю та Жені

Публікувати мій твір на інших платформах заборонено без офіційного дозволу автора

"Люди дивні, коли ти чужий

   Обличчя страшні, коли ти сам один"

"People are strange" the Doors

~

— Гей! Куди ти в біса біжиш?! — розлючено кричала дівчина. — Алекс!

     Бульдог злякано заскавулів і рвонув прямо по коридору, подеколи поглядуючи назад. Дівчина застогнала і глибоко зітхнувши, помчалася за своєю собакою.

     — Але-е-екс! Твою ж... — відкашлюючись, заволала дівчина.

      Алекс, який уже встиг не на жарт злякатися свою розгнівану хазяйку, набрав швидкість і полетів до дверей якоїсь кімнати. Так вони бігали декілька хвилин, аж поки двері не відчинилися. Бульдог зі всією своєю собачою силою налетів на юнака, який вийшов, нічого не підозрюючи, із кімнати.

       — Ой! — почувся зойк.

       Дівчина зупинилася, аби віддихатися, але ледь не повалилася на підлогу, коли собака, який набрався мужності і сміливості, понісся прямо повз неї, при цьому зачепившись чи то за шнур лампи, чи то за зарядку від телефону. Вона, балансуючи руками, запобігла падінню, а от хлопець — ні. 

       Оговтавшись від падіння, він сонно глянув на неї і провадив:

      — Рамоно, що тут за ранчо ти влаштовуєш, га? Ще ж тільки...

       — І вам доброго раночку! Через півгодини прийде наш клієнт, а ти тут спокійнісінько спиш собі! — відрізала вона. — Стривай, Іен, а це що за претензії? Це ж взагалі-то твої обов'язки гасати по всій квартирі за Люсі або Алексом, ти не забув?

        — Та як тут забути... Зажди, вже десята ранку?! Чого ж ти мене не розбудила? — охнув хлопець і заходився сполохано шукати щось очами.

        — Та коли тебе розбудиш — свині встигнуть полетіти, — обурено сказала Рамона. Її горіхові очі заблищали від гніву.

        Іен якомога швидше почимчикував до ванної кімнати і зачинився там. Як це б не здавалося дивним, він завжди любив сидіти тут. З самого дитинства, ще маленьким хлопчиком він ховався тут від старшого брата, який бив його то пляшкою з під якогось напою, чи то іграшкою, оскільки вважав це місце найбезпечнішим у домі. Батьки не помічали цього, бо були занадто заклопотані і вважали, що це всього лиш звичайні ігри братів. Але коли батько помер в автокатастрофі, ховався він не тільки від брата. Матуся, яка раніше була для нього найліпшою подругою, стала пиячити і витрачати всі кошти на алкоголь. На жаль, це відіграло на її і так не найкращому здоров'ї. 

         Іен почав старанно вмивати обличчя, аби не виглядати перед клієнтом, як розчавлений помідор. В кімнаті було прохолодно і пахло кисло-солодко, мабуть, якимись квітами. "Знову Рамона надушилася так, щоб жодна бджола її не оминула!", — подумав він і закашлявся. Нахмуривши брови, юнак набрав ще води в руки й умив ще ретельніше своє обличчя. Іен перевів погляд на ошатне, оздоблене різними вирізьбленими візерунками дзеркало, яке висіло прямо біли дверей. Воно було брудне, тож рукавом свого жакета, Іен витер його, аби глянути, чи пристойно він виглядає.

          Іену ніколи не подобалася його зовнішність. Це руде, кучеряве волосся, ці веснянки, а очі!... М'ятні очі були великими та круглими, та ще й обвислі повіки, немов хлопчина років сто не спав. Він згадав, як мама йому казала: "Будь-яка дівчина буде падати перед ним від його краси!", і хмикнув. Аж чергою стоять, авжеж!

        — Ти там що, заснув? — почув він голос Рамони. Її голос не завжди був таким різким і роздратованим, як раніше цього ранку. Звичайно, розізлити дівчину легко, але не думайте, що вона справжнісінький демон.

        — Вже йду! — крикнув Іен, витерши обличчя рушником.

       Вона чекала на нього на кухні. Її(чи можна вважати, їхня) кухня була досить затишна та простора. Посередині красувався антикваріатний стіл, виготовлений із ясену, який був подарунком Рамоні від її покійної матусі. Зазвичай, коли до них приходять клієнти, вони сідають за цей стіл, оскільки він був надзвичайно зручним і було місце, аби покласти фотографії або важливі документи. Особисто Іен недолюблював цю "сімейну" реліквію, як завжди казала сама Рамона, бо він постійно хитався і як на зло, кожного разу коли Іен сидів за ним, Алекс (який був ще тим бешкетником!) штовхав стіл прямо на юнака. На щастя, стіл не падав на Іена, але міг, тому Іен завжди хотів переконати Рамону купити інший. Приводячи в аргументи те, що на клієнта ненароком він може звалитися — і все, їх детективній агенції — кінець. Та сперечатися з Рамоною — це старатися пробити одним кулаком кам'яний мур, таким упертюхом вона була.

         Іен відчув приємний аромат свіжезвареної кави і пухких, рум'яних булочок. Рамона зробила один ковток і стурбовано глянула у вікно.

        — Вибач, що була занадто різкою, — пробеленділа вона.

        — Нічого, я звик, — не глянувши на неї, промовив він й облизав губи. Зазвичай, коли Іен так каже, Рамона ображається і довго не розмовляє з ним, але сьогодні вона була надто знервованою. 

       Юнак відкусив булочку і запив кавою. Яке ж божественне відчуття! Він помітив, що чорний мопс Люсі із жадністю поїдає свій корм, тим часом як Алекс сумно поглядає на свою порожню миску. Потім бульдог перевів погляд на Іена і своїми щенячими очима почав просити хоча б один шматок. Іен би з радістю віддав його, якби Рамона не сказала: 

       — Погано себе поводив, тип паче доктор сказав, що не треба тебе занадто багато годувати, бо й так дупа гігантська, як кратер на Марсі... 

      — Чого ти така сьогодні похмура і невесела? — запитав Іен, відковтнувши кави.

      — Клієнт сьогодні прийде...

      — І що? Вони майже кожного дня приходять, — сказав Іен.