Парасолька, що пам'ятає
Глава 11
Вони повернулися до книгарні Клари. Усі троє — Марта, Андрій і його мати. Клара стояла за прилавком і, коли побачила їх, розплакалася
— Я чекала тридцять років, — сказала вона. — І ви прийшли
Марта поклала на стіл золотий ключ, скляну кульку зі спогадом і бабусин щоденник
— Що тепер? — запитала вона
Клара відкрила стару скриню, що стояла в кутку. У ній було десять маленьких дзвіночків — срібних, кожен із гравіюванням. Один із них належав Марті. Вона дістала його з кишені
— Кожен дзвіночок — це голос світу, який ти відвідала, — пояснила Клара. — Коли ти подзвониш у свій, усі дев'ять інших відгукнуться. І тоді відкриються останні двері
Марта взяла свій дзвіночок. Вона піднесла його до вуха й почула шелест парасольки, спів соловейка, шум потяга, жовтогарячий вітер, мерехтіння світла й замерзле дихання сніжинки
Вона подзвонила
Дев'ять інших дзвіночків задзвеніли у відповідь, і в повітрі з'явилися двері. Високі, дерев'яні, з різьбленими візерунками, що нагадували гілки дуба
Марта вставила золотий ключ у замок
Двері відчинилися
#1541 в Фентезі
#370 в Міське фентезі
Відредаговано: 09.08.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
