Глава 3

Марта залишилася в книгарні до вечора. Клара напоїла її чаєм із м'ятою, і вони сиділи за старим дубовим столом, перегортаючи бабусин щоденник

— Вона не просто подорожувала, — пояснювала Клара, водячи пальцем по карті, вклеєній у кінці книги. — Вона збирала спогади. Світи, які вона відвідувала, жили власним життям, але кожен із них зберігав частинку чогось важливого. Коли вона зібрала б усі дев'ять — вони б склалися в одну історію. Її власну

— І я маю пройти ті самі дев'ять місць? — запитала Марта

Клара кивнула

— Але будь обережною. Кожен світ має свої правила. І кожен — свою ціну

Марта подивилася на парасольку, яка стояла в кутку, притулена до стіни. Вона здавалася зовсім звичайною. Але Марта вже знала, що це не так

— Як я повернуся?

— Розкрий парасольку в тому місці, де ти опинилася, — сказала Клара. — Вона приведе тебе додому. Але запам'ятай: у кожному світі ти можеш забрати лише одну річ. І це має бути те, що залишить там слід

Марта закрила щоденник. На обкладинці виблискувала золота назва, якої вона раніше не помічала: «Мандрівка»

Вона підняла очі на Клару

— А що ви тут робите? Ви теж мандруєте?

Клара сумно всміхнулася

— Я чекаю. Вже тридцять років. Твоя бабуся пообіцяла повернутися й забрати мене з собою. Але вона не прийшла. Тож тепер я тримаю цю книгарню, щоб зустрічати тих, хто йде її слідами

Вона простягнула Марті маленький срібний дзвіночок

— Візьми. Він тобі знадобиться. Коли почуєш його дзвін — знатимеш, що поряд хтось, хто теж шукає

Марта заховала дзвіночок у кишеню. Вона не знала, чи зможе пройти всі дев'ять світів. Але коли вона знову відкрила щоденник на сторінці зі словом «Соловейко», її пальці вже не тремтіли

Вона вийшла з книгарні в надвечір'я, де замість дощу тепер пахло вечором і співом птахів

Соловейко чекав на неї