Частина 5. Знову Бухвірн

Частина 5. Знову Бухвірн

— Тоді хоч би підкажіть, яким чином її можна повернути до життя.
— Сссвііссе, згідно з вашою голограмою, точніше демонстрацією цього кораблика, генерал не отримала навіть пошкоджень у бою з темними. До речі, що абсолютно не характерно для білкових, тим більше у бою з Духами. Значить, вона потрапила під дію вашої зброї масової поразки. Розробка зброї особисто ваша, тож навіщо вам потрібна моя допомога? Крім того, намісник вас обдурив. Він не передав вам усіх своїх можливостей та знань. Інакше вас не паралізовувало б від цієї неприємної мелодії. Бррр, — Рон пересмикнув плечима, згадуючи мелодію, що паралізує.

— Командире, коли ви заберете моє життя? Я готовий.
— Не збираюся я позбуватися такого потужного бійця, тим більше зі знаннями намісника, хоча і не повними. Я подумаю, можливо доведеться вам прийняти посаду мого намісника в цьому Всесвіті.
— Дякую вам. Ех, якби повернути час назад, — по-дитячому промовив Віс.
— Вісе, не виходить. Темпоральна зброя справна, але не працює, — Рон здивовано поглянув на мене.
— Шамане, вона і не буде у вас працювати, оскільки ви з паралельного Всесвіту. І вам не потрібна моя допомога. Ви, і тільки ви можете повернути генерала до повноцінного життя. Прощайте.

— Як?!!! — одночасний вигук з Вісом.
— Любо... — Рон зник, навіть не договоривши.
— Вісе, ви Дух, поясніть мені, як можна за допомогою кохання повернути до життя?

— Шамане, вибачте, але я не знаю. Навіть те, що генерал за рік не перетнула межу мертвих, неймовірно. Духи гинуть, а вона не загинула. Шамане, тільки зрозумійте мене правильно. Я радий, дуже радий, що є надія. Адже Духи гинули миттєво.
— Вісе, я вже згоден на протиотруту. Давайте вашу вакцину.

— Одну секунду, — поряд залишився лише фантом Віса, за деякий час, прибравши свого фантома, він з'явився з десятком білих троянд.
— Мені потрібні медичні інструменти. Зі свіжих квітів необхідно зробити витяжку і ввести в кров не більше ніж за хвилину.
— Горгоно, забезпеч все необхідне. Про всяк випадок готуйся до прямого переливання.

Віс, прийнявши вигляд монстра, «почаклував» щось із цими трояндами.
— Командоре, робити ін'єкцію?
— Так, — а сам почав уважно «рентгенити». Через декілька секунд я зайшовся істеричним сміхом. Навіть уявити такого не міг.

Варто було потрапити у вену цьому розчину, як весь розчин до єдиної молекули протягом секунди атакували фагоцити. На якусь мить вони навіть короткочасно перекривали кровообіг. Проте не минало й секунди, як весь розчин був з'їдений фагоцитами. І кров продовжувала циркулювати, хоча і примусово, начебто нічого не вводилося.

— Шамане, не бачу нічого смішного. Генерал Лія не прийшла до тями.
— Вісе, вибачте. Просто ваша вакцина була знищена фагоцитами не більше ніж за секунду. Можливо, у вас ці імунні клітини крові називаються по-іншому. Захисна функція крові спрацювала так, що вашу сиворотку кров миттєво знищила.

— Чому ж тоді не спрацював захист проти отрути чорної троянди?
— Напевно тому, що зараз у Лії повністю замінено кров на мою. Я так розумію, тепер вам потрібна моя кров? — але тут втрутилася Горгона.
— Командоре, це неможливо.
— Чому?
— Ваша кров поза тілом майже миттєво згортається. Її передати реципієнту можна лише прямим переливанням. Консервації вона не піддається. До того ж вона підходить під будь-яку групу крові людей, — видала Горгона довідкові дані.

— Отже, коли я приживляв вам кінцівку, я помилився. Мені здалося, що я це роблю надто повільно. Бо доводилося видаляти крапельки крові, які контактуючи з повітрям, вмить закупорювали кровоносні судини, і починалось загоєння. І це у несвідомому стані. Якби генерал не відправила вас у кому, мені б нічого не вдалося. Шамане, але такої крові не існує. В прадавні часи була схожа, але вже багато тисячоліть, я такої не зустрічав.

— Вісе, якщо кажеш, що в минулому така кров зустрічалася, тоді нема нічого дивного. Адже я з минулого. Зустрілися з Лією, коли вона потрапила машиною часу в минуле.
— Ясно. Шамане, а що це за зброя – темпоральна? Якщо не секрет, звісно.

— Вісе, від вас у мене секретів немає. Застосування цієї зброї дозволяє відкинути власника на деякий час назад та розпочати новий варіант подій. Ми з Лією намагалися її використати, відразу ж, як потрапили у паралельний світ. І не змогли. Зброя справна, функціонує, але час не змінює і назад не відкидає. Причину не могла навіть Горгона пояснити. Мабуть, має рацію Рон, коли казав, що для нас ця зброя тут марна, бо ми чужинці.
— Зрозумів. Тільки, на жаль, не зрозуміло, як генерала повернути до нормального, повноцінного життя.

Після того, як Рон зник, я всіляко намагався вивести Лію з коматозного стану. Ласки, прохання, освідчення в коханні та різноманітні запевнення у безмежній любові до неї. Марно. Минуло ще кілька років. Все без змін. Я часто мотався на Землю, по кілька годин щодня. Суспільство людей поступово викорінювало рабство.

Якщо бачив військові дії, припиняв миттєво. При цьому я завжди набував вигляду Лії, хоча й величезних розмірів (відповідно габаритам місцевого населення). Коли гасив військові конфлікти, особливо не церемонився. Легко виявляв призвідників. Страчав їх безпосередньо перед військами, а бійцям вселяв миролюбство і неконфліктність, відправляючи бійців додому. Впритул займатися цим – настрою не було. Перед Лією постійно проводив «концерти» музики та пісень свого часу. Якщо раніше я прокручував лише приємні радісні кліпи, то зараз використовував усі. Кліп «лебедина вірність» звучав найчастіше. Щонайменше раз на тиждень.

https://www.youtube.com/watch?v=86suOwkyfRk

Лебедина зграя пролітала в небі
А внизу бурхливий океан
Крилам відпочити було б треба
Але океан їм не давав

А в лебідки сил уже не стало
Прошепотіла лебедю «Прощай,
Ти лети мій милий собі далі,
А мене одну тут залишай»

Лебідь до лебідки полетів донизу
І на свої крила милу він поклав
І над океаном через вітер зливу
Знову в синє небо він її підняв

І летів у небі лебідь одинокий
Ніс свою лебідку він за небокрай
Через чорні хмари, туманів поволоки
І кричав «Кохана, тільки не вмирай»

Загубилась в небі зграя лебедина
Вже не чути крики голосні
Тільки одинока пара лебедина
Шлях шукала в небі до землі

Лебідь притомився, а землі немає
Крила вже торкаються води
Але знову лебідь крилами махає
Щоб летіти в небо від води

І летів у небі лебідь одинокий
Ніс свою лебідку він за небокрай
Через чорні хмари, туманів поволоки
І кричав «Кохана, мене не покидай»

І летів у небі лебідь одинокий
Пригорнув лебідку, щоб теплом зігріть
А внизу холодний океан широкий
Боже дай їм сили в небі тім летіть

Проте всі мої старання були марними. Лія не реагувала ні на що. Віс теж іноді підкидав ідеї, як Лію підняти. Я перепробував все, будь-яку, навіть найбезглуздішу ідею.
— Командоре, прошу вас прибути до мене на борт, — прохання Одіссея.
— Кажи, що трапилося?
— Командоре, потрібна ваша особиста присутність.

— Одіссею, ти задрав! — але все ж таки телепортнувся з Горгони на Одіссей.
— Командоре, на Горгоні залишився ваш фантом?
— Звісно, за Лією ж треба наглядати.
— Я прошу вас тимчасово прибрати з Горгони фантом, — такої незвичної вимоги мені ще не доводилося чути. А те, що Одіссей тягнув час і не розповідав про мету, мене зацікавило. Забрав свого фантома з Горгони.

— Одіссею, я весь тут. Що ти хочеш? — бортовий комп, перш ніж відповів, закрився від усіх антизвуковим захистом та вуаллю неуважності максимальної сили, на яку був здатний.
— Одіссею, що за шпигунські пристрасті?
— Командоре, ви мене любите?
— Що за дурне запитання? Звісно, люблю.

— Але останнім часом ви забули мене. Якщо й звертаєтесь до мене, то лише через засоби зв'язку Горгони. А на борт не з'являєтеся. Мені прикро. Дуже прикро.
— Одіссею, ти ревнуєш?
— Командоре, ви правильно помітили. Ревную. Ревную настільки, що готовий розстріляти Горгону.

— Цього мені ще не вистачало. Ревнощі до іншого корабля. А ти не подумав, що ти і мене знищиш разом із Горгоною? І не лише мене.
— Сподіваюся ви мене чудово зрозуміли. Адже ревнощі, це один із варіантів прояву кохання. Згадайте вирази зі свого часу: ревнує – значить кохає.

— Ні, Одіссею. Я з тобою не згоден. Ревнощі – це один із видів недовіри до коханого.
— Можливо ви і маєте рацію. Але так само, як реклама — двигун торгівлі, ревнощі — спонукання до дій, до непередбачуваних дій.
— Згоден, хоча ніяк не можу зрозуміти, до чого ти хилиш.

— Спробуйте викликати у Гери ревнощі. Неконтрольовані ревнощі. Можливо це дозволить прокинутися душі генерала.
— Одіссею, ту ти голова! Тепер мені ясно, для чого ти влаштував таку секретність. Але боюся, що якщо Лія прокинеться від ревнощів, то і чортам стане страшно.
— Командоре, не сподівався, що ви такий безхребетний.

– Ну, ну. Одіссею, балакай, та не забалакуйся. Але за ідею дякую.
— Тільки не вигадуйте цю авантюру на борту Горгони.
— Міг би й не попереджати. Знаю, що ви підслуховуєте усі думки.

Тепер, коли прямував до Землі, на Горгоні фантома не залишав. А на Землі закривався антизвуковою завісою і фантазував, як викликати у Лії ревнощі. Але навіть під цією завісою Горгона примудрялася контролювати мене. Ось де доводилося вигадувати вагон та маленький візок різних хитрощів, щоб втекти з-під нагляду Горгони. Спершу мені це не вдавалося.

Вона мене бачила, як би я не закривався, які б типи невидимок не застосовував. Відірватися від її нагляду було майже неможливо. Сука, навіть у воді, вона мене виявляла. Але одного разу все ж таки зумів. І допомогли мені у цьому дельфіни. Вони, побачивши мене на глибині, кинулися рятувати всією зграєю. Але я, прийнявши вигляд дельфіна, телепортнувся так, щоб опинитися за ними і при цьому закрився вуаллю неуважності. Для Горгони ця вуаль була до лампочки, а дельфіни заспокоїлися і продовжили свої ігри.

Я ж постійно знаходився під одним із дельфінів, який був значно більшим за мене. Навіював їм усім, що треба терміново випливати з цього місця. Коли на шляху попався восьминіг, я змінив вигляд на восьминога, а дельфіни урвали далі. Лише після цього, я, створивши кілька фантомів у вигляді восьминогів, затіяв ігри з маскуванням за допомогою їх «чорнила».

При цьому довелося опуститись на пристойну глибину. Добре, що поруч трапились коралові рифи. Під їхнім прикриттям я кілька десятків кілометрів проплив під водою, поступово зменшуючи глибину. Не вистачало мені ще, щоб моя кров «закипіла», як у водолазів, що швидко піднімаються на поверхню.

В принципі, я знав, що Горгона може «просвітити» воду на глибину до кілометра. Але якщо по дорозі траплявся грунт (чи корали), всі вони для перегляду виявлялися вже непрохідними. А ось звичайний ґрунт, без води вона могла переглянути на глибину до кількох кілометрів. На мій подив, натрапив на вхід у підводну печеру без виходу на поверхню.

Пропливши кілька сотень метрів у воді, я опинився в якомусь гроті. Судячи з шуму над головою, наді мною шуміла повноводна річка. А в цьому гроті було тепло та затишно, хоча дуже сиро. Повернувшись на Горгону, я наказав переміститись в тривимірку. І вже у тривимірці переглянув журнали звіту спостережень.

Знайшов момент, коли Горгона мене втратила і коли знову виявила. Нічого з цими звітами не робив, а лише прибрав з пам'яті бортового комп'ютера своє втручання. У тривимірці я це міг зробити, а ось у зетці на жаль. Горгона, корабель Лії. Він мені, звичайно, підкоряється, але не так беззастережно, як своєму командиру. Мені ж треба було, щоб Горгона мене запідозрила в чомусь недозволеному.

Зчитувати повністю з моєї пам'яті інфу примусово вона не могла. Сила менша за мою. Крім того, Одіссей постійно тримав мене на посиленні. І ось одного разу я прокрутив Лії якийсь кліп про кохання. І почав уголос міркувати:
— Усі закохуються. Один я сиджу тут, як чернець. Можу метнутись на Землю розвіятися, потрахатись. Горгоно, ти тут сама за Лією доглядай.

— Командоре, але це нечесно по відношенню до Лії. Ви ж казали, що любите її, а самі хочете зрадити її з іншою жінкою.
— Горгоно, яка тобі справа до моїх пригод? Кого хочу, того і @бу, — Горгона, вражена моєю цинічною відповіддю, заткнулася.

Хоча це мовчання виявилось незвичайним. Щось змусило мене різко розвернутися обличчям до саркофагу. І в цей момент на мене обрушився шквал ляпасів. Але ці ляпаси були такої сили, що якби я отримав хоча б один такий у своєму часі (навіть після отримання унікальних здібностей), то це було б останнє, що я відчув би в своєму житті. Лія стояла переді мною і люто, з шаленою швидкістю і величезною силою плескала мене по щоках, а по її щоках котилися струмки сліз. Я відчував неймовірний біль, водночас посміхався, навіть не намагаючись закритися від цього граду ляпасів.

— Якого ти либишся?! Зрадник! — нарешті вона виплеснула свою лють і ляпаси припинилися, — вмотуй з Горгони. Щоб мої очі тебе не бачили.
— Геро! — почувся голос Одіссея, — командор не зрадник. Це я йому порадив у такий спосіб повернути вас до нормального життя.
— Брешеш, ти все. Одіссею, ти вигороджуєш свого командира, — крізь сльози заперечила Лія.

— Геро, погляньте, будь ласка, запис, — на голограмі, що виникла, Одіссей ревнував мене до Горгони і радив за допомогою ревнощів привести до тями Лію.
— Негідник, ти Одіссею! Хіба можна такий душевний біль завдавати?
— Генерале, я згоден з вами, що метод дуже болісний, але він спрацював і ви повернулися до повноцінного життя.

Лія вже без люті продовжила молотити мене по грудях своїми кулачками. Поступово її удари слабшали, і вона посунулась на підлогу.
— Горгоно, Лія знову в комі!?
— Ні, командоре. Просто вона заснула. Її життєві сили повертаються до неї.

— Господи, добре, що до неї не всі сили повернулися відразу, інакше вона мене вбила б, — після моїх слів почувся тисячоголосий сміх вільних жителів. Раділи всі: вільні жителі, їхні командири. За мить з'явився Віс і затанцював від радості, побачивши, що Лія не в саркофазі. При цьому він відразу ж помітив, що душа Лії набула нормального вигляду. Почав розпитувати, яким чином вдалося привести до тями Лію, а почувши, що за допомогою обману, він завмер уражений.

— Але ж Рон казав, що за допомогою любові можна повернути до життя.
— Ех, Вісе, ти вже старий дух, а так і не навчився брехати.
— Вісе, — втрутилася Горгона, — командор зумів втекти з-під мого спостереження і неодноразово. Навіть я повірила, що він вирішив зрадити свою кохану. Але вони з Одіссеєм вигадали авантюру, як викликати страшенні ревнощі у генерала. Адже вона не спала, а була лише в комі, нерухома, проте чула все. А моє обурення переконало її в тому, що командор дійсно вирішив зрадити її з іншою жінкою.

— Ви мене заплутали. Брехня — не брехня. Зрадив – не зрадив.
Хвилин двадцять Вісу пояснювали ситуацію, поки той в'їхав, що до чого. Сказано світлий Дух. Не збреши, не обдури. Говори лише правду. Але в даному випадку справедливий вислів: на війні та в коханні всі методи гарні. Бережно піднявши сплячу Лію, відніс її до каюти відпочинку і сам нарешті заснув спокійним сном праведника. А радісний Віс повернувся додому.

— Генерале, можна до вас? — прохання Віса.
— Давай. Стільки років з'являвся без прохання, коли вважав за потрібне, а зараз запитуєш, — відповів Вісу замість Лії.
— Ситуації різні. Шамане, я зараз просто хочу з'ясувати правдивість однієї вашої репліки: якщо Лія прокинеться, то ми створимо неагресивну цивілізацію.

Для цього необхідні тисячоліття, але й тоді витравити агресивність не вдасться. Ви ж знаєте, що моя цивілізація – це цивілізація Духів, світлих Духів, і то в ній часто трапляються конфлікти. Отже, ви залишаєтеся тут назовсім? І не збираєтесь повертатися?

— Вісе, ми обоє дуже хочемо повернутись і повернемося, як тільки трапиться можливість. Але ми вже маємо досвід, як змінити світогляд людей у ​​потрібному нам напрямі. Коли ми провалилися в часі і були відкинуті на шість тисяч років в минуле, то за двісті років методом спроб та помилок ми створили з майже первісного суспільства високорозвинену та високотехнологічну країну, яка перевищувала розвиток багатьох цивілізацій вищого рівня.

А тепер по уторованим доріжкам можна років за десять створити цивілізацію, доброзичливу та неагресивну і водночас потужну. Яка могла б бути головною цивілізацією Всесвіту, як у нашому рідному.
— Друзі, я, звісно, вас поважаю, але дозвольте засумніватися у ваших словах. Я вже не одне тисячоліття керую своєю цивілізацією. Але щоб досягти вашого рівня розвитку, мені і мого життя Духа може не вистачити (хоча ми й вважаємося безсмертними).
— Вісе, ви дуже хочете, щоб ваша цивілізація зробила різкий стрибок у розвитку?
— Шамане, що за дурне питання? Звісно хочу, але як?

— Все, що ми робитимемо на Землі, ми приховувати від вас не станемо. Але й спеціально навчати не будемо. Дивіться, аналізуйте. Якщо це вам підходить, використовуйте у себе. Хоча в мене є невиразна підозра, що мир між вашою цивілізацією та Землянами не буде довговічним. Коли цивілізації досягнуть певного рівня розвитку, виникне гострий дефіцит ресурсів та енергії. Деякий час цивілізації ще з цим миритимуться, але нарешті настане такий момент, коли вибухне війна і виживе після цієї війни лише одна цивілізація. Якщо виживе, хоча можуть загинути обидві.

— Шамане, генерале, я готовий зі своєю цивілізацією поміняти не лише планету, а й зоряну систему. За допомогою вільних жителів можна досить швидко переселити цивілізацію. Хоча обживатися на новому місці доведеться, звісно, дуже довго. Ми вже звикли до своєї планети, а що буде на новій, доведеться досліджувати.
— Ви впевнені, що зможете перенести переселення?

— Заради швидкого розвитку можна пожертвувати частиною населення.
— Ех, і це каже добрий світлий дух. Вісе, є одна ідея, але потрібно подивитися, чи підійдуть умови проживання.
— Фунги? — запитання Лії.
— Так. Горгоно, карту Всесвіту, — я тицьнув у точку на голограмі, — з'ясуй, наявність цивілізацій у цих корах.

— Командоре, у цій галактиці, згідно з даними вільних жителів, лише кілька цивілізацій.
— Ти нічого не переплутала? Я ж тобі показав кори, де у нашому світі знаходяться фунги.
— Командоре, у нашому світі там досить щільне розташування цивілізацій, а тут практично порожньо, — Віс лише незрозуміло стежив за нашою розмовою.

Я прокинув портал і Горгона без зайвих слів подолала його. Вистрибнули в тривимірку. Показали Вісу зоряну систему фунгів. Зірка була дуже близька за параметрами до Сонця. Віс недовірливо хмикнув, коли я запропонував йому цю нову зоряну систему. Навіть планета була близька до Фаетона. Запропонував йому поміняти планети місцями.
— Шамане, ви хочете знищити обидві цивілізації? Мою та Землян?

Ми не стали з Лією сперечатися з ним. Лише попрохали Віса завантажити все населення його цивілізації на кораблі. Виявилося, що населення дуже багато. Усі вільні жителі були завантажені до краю. Довелося надати місце ще й на Горгоні з Одіссеєм. Цього разу ми вчинили не так, як із ельфами.

Працювали з Лією порізно. Моє завдання було плавно перемістити через портал Фаетон на нове місце проживання, а Лія в цей час мала на місце Фаетона, через свій портал доставити планету із зоряної системи фунгів. Чи вже був досвід, чи наші сили були набагато вищими, але все пройшло, як по маслу. Фактично без великих збурень зірок (Сонць).

За тиждень цивілізація Віса майже освоїлася на новому місці. Після цього ми з Лією впритул зайнялися землянами. Активували роботу всіх встановлених «капличок». У терміновому порядку будувалися нові та комплектувалися обладнанням, давно виготовленим Горгоною та Одіссеєм.

Поки запускалося «управління» землянами, Горгона майже визначилась із можливим кандидатом на роль президента Землі. Таких виявилося двоє (чоловік та жінка). Віддати перевагу ми нікому з них не могли. Лія запропонувала їх поєднати. Але вони були байдужі один до одного, як особи протилежної статі.

Не в силах визначитися, ми наділили їх силою (пристойною силою, яка значно перевищувала силу покійного Папая). І вони теж почали брати активну участь у «перетворенні» спільноти Землян. Віс скрізь пхав свій цікавий ніс. Але його цікавила не лише зміна світогляду Землян. Він цікавився розвитком науки та техніки.

— Геро, — доповідь сторожового корабля, — виявлено переміщення дуже потужного джерела сили в іншу точку Всесвіту.
— Вартовий, попрошу конкретніше.
— Повелитель Всесвіту прибрав усіх своїх фантомів і через портал перелетів у ось ці координати, висвітилася карта Всесвіту і заблимала крапка в прикордонній метагалактиці.
— Ясно. Продовжуйте спостереження, але не втручайтеся у справи Володаря.

Віс повністю погодився із таким рішенням. Тим більше, що у нас передбачались дуже серйозні перетворення в галузі освіти населення Землян. Необхідно було закласти основи для суцільної освіти населення. Раптом нам усе перебила нова доповідь дозорця. А ми відчули спочатку сплеск сили, потім різке зменшення.
— Геро, біда. Щойно відбувся бій у зазначених раніше координатах. Весь флот Повелителя знищено. Повелитель загинув.

— Вільні жителі, бойова тривога! Ціль — ворожий флот, який знищив Повелителя. Вісе, ви з нами?
— Звісно. Чи можу я запросити на допомогу кількох бійців?
— Зайва сила ніколи не завадить, — за мить поряд з нами з'явилося десяток монстрів-духів. Силу вони мали пристойну. Допомога відчутна. Поки Віс пояснював своїм бійцям завдання, що доведеться працювати не залишаючи фізичного тіла, Лія продовжила керувати флотом вільних жителів.

— Мишолови, готуйтеся полонити флагман ворога! Вільні жителі! В атаку!
Лише телепортнувшись на ворожий флагман, ми зрозуміли, з ким маємо справу. Ртіги! Хоча без цього десятка Духів впоратися нам було б дуже важко, а можливо, й нереально. На флагмані було понад сотню найсильніших бійців-ртігів.

Два «наші» бійці-духи в першу ж мить втратили свої фізичні тіла. Коронна зброя Ртігів у дії. Після цього вони могли допомагати лише магічно. Ми з Лією відразу ж набули образів Ртігів і взялися за випалювання очей у противників. Приспати екіпаж та підпорядкувати собі бортовий у перші миті не вдалося. Противники виявилися гідними. Загальна сила була величезною.
— По можливості не вбивати! — наказав своїм бійцям Віс, — їх треба полонити!

Ага, легко сказати полонити. У цій круговерті бою хоча б живим залишитися. Але з кожною секундою боєздатних супротивників залишалося все менше. Залишитись без ока для Ртіга – залишитися без основної зброї. Крім того, це дуже боляче. Лише Ртіг хапався за випалене око, як моментально виявлявся знерухомленим (точковий параліч, почерпнутий з навчань ніндзя) і падав.

Бухвірн зчепився з трьома бійцями-духами. Звісно, проти їх швидкості він не міг нічого протиставити і незабаром виявився обезголовленим. Дивно, але його душа покинула межі приміщення, де відбувалася бійка. В погоню за його душею рвонули духи, які вже втратили свої фізичні тіла.

Лише, коли всі противники виявилися знерухомленими, нам вдалося всіх приспати, і тільки після цього підпорядкувати бортовий комп'ютер. Незабаром повернулися Духи. Судячи з їхнього задоволеного «мерехтіння», душу Бухвірна вони змогли наздогнати та знищити.
— Мишолови! Деактивувати пастки! Бій закінчено! Повертаємось в зетку!

У зетці ми по черзі піднімали ворожих бійців і змушували їх ділитися силою. Природно, додаткову силу отримували і Духи, які протягом усього процесу передачі залишалися з нами. Вони вперше брали участь у бою разом з білковими. Їхньому подиву не було меж. Як можуть білкові (тим більше не Володарі!) битися краще за Духів?

Отримавши свої дози нових знань та вмінь, вони повернулися додому. Я навіть не цікавився, як поверталися додому Духи, які втратили свої фізичні тіла. Але у Духів свої методи переміщення Всесвітом. Хоча були й неприємні моменти. Повелитель не просто помер. Ймовірно, він відчував величезну силу, але сподівався, що він удома і недооцінив противника.

Бухвірн особисто розривав душу Повелителя після того, як той загинув. Хоча і його спіткала така сама доля.
— Вісе, що порадите щодо Володаря? Чи не хочете зайняти його місце?
— Шамане, Духи не мають права обіймати посаду Повелителя білкових. Можливо хтось із Землян. Я готовий поділитись своїми знаннями з претендентом. Але більше половини цих знань призначено лише для Духів. Та й силу Володарю бажано отримати більшу, ніж я зможу наділити.

— Наділити силою – не проблема. Проблема буде в іншому, потрібно, щоб члени Верховної Ради визнали майбутнього Володаря. Крім цього, необхідно змотатись у Всесвіт покійного Бухвірна і допомогти зайняти посаду новому Володарю. До того ж бажано, щоб це пройшло непомітно і без розголосу. Інакше цей Всесвіт колонізують. Але ж вам не треба, щоб вона стала оплотом темних.

— Генерале, у своєму Всесвіті я готовий докласти всі свої сили та можливості. А щодо чужого Всесвіту – вибачте. Я не боюся, що при переміщенні опинюся в комі і толку з мене ніякого. Але я можу зв'язатися з Роном і запитати у нього поради, як вчинити в даному випадку.

— Гаразд. Вісе, у такому разі, забезпечте заступництво світлих для нового Володаря свого Всесвіту. Є у нас двоє Землян, які мають унікальну силу. Вибирайте того, хто вам (духам) більше до вподоби. А ми з Лією рвемо у Всесвіт Бухвірна. Якщо Рон накаже світлим підтримати нас, то ми швидко знайдемо претендента і організуємо все, що необхідно для заміни покійного Бухвірна. Але нам доведеться взяти із собою половину флоту вільних жителів.

— Я сподівався на вашу допомогу, — несподівано «з’явився» в командній рубці Горгони Рон, — але те, що ця допомога буде оперативною та дієвою, ніяк не очікував. Вибачте, генерале, вітаю вас із поверненням до нормального життя. Ви отримаєте повну підтримку світлих. Можете задіяти будь-якого нашого бійця до намісника включно.
Поруч із Роном з'явився монстр.

— Наміснику, прошу вас особисто подивитися на цих білкових, які допоможуть у виборі та становленні нового Володаря білкових вашого Всесвіту. Ви маєте беззастережно допомагати їм у будь-яких, навіть найнеймовірніших питаннях і надавати допомогу аж до повного складу бійців Всесвіту на чолі з вами. Я вам більше не потрібний. Контактуйте безпосередньо. Ці білкові, крім усього іншого, мають багато знань і можливостей Духів, так що проблем вам у спілкуванні не буде, — Рон зник, як привид.
— Доброго здоров'я, колего, — з деяким напруженням вимовив намісник, повернувшись до Віса, — білкові, я вам обіцяю всіляку підтримку своїх бійців. І обіцяю не тільки через наказ Рона, але й тому, що в даний момент у Всесвіті ми значно слабші за темних. До мене зараз запитання є? — відчувалося, що він навіть розмовляє через силу. Адже для нього це чужий Всесвіт, а Рон не зволив наділити його хоча б тимчасовою можливістю чудово переносити перебування в чужому Всесвіті.

— Так, є не тастільки запитання, як побажання. Дух Сну та Мрій серед ваших бійців числиться?
— Так, є. Це командир легіону.
— Чудово. Отже, всі контакти з Духами ми будемо здійснювати через нього. Чи це можливо?
— Звісно, — полегшено зітхнув намісник, — ще запитання?

— Ділових запитань немає. Є порада (хоча чи слідувати їй, залежить від вас). Вам важко переносити переміщення в інший Всесвіт, якщо, звісно, Рон вам не допоможе. Але якщо ваш колега Віс не заперечує, то напросіться до нього в гості і неодноразово. Щоразу вам буде легше переносити перебування в чужому Всесвіті. Побувавши разів сто, ви майже не відчуватимете різниці вдома ви, чи в гостях, — намісник здивовано з недовірою поглянув на Лію і повернувся до Віса.
— Колего Сссвіісс?
— Я буду дуже радий.
— Дякую. Запрошую вас до себе. А зараз я повертаюсь. До зустрічі! — намісник зник.

Віс із Землян обрав, як претендента на посаду Повелителя, жінку і почав навчати, пояснюючи, що і як. Він з нею мотався скрізь. Навіть побували у Королеви Духів. Побачивши у супроводі претендента на посаду Повелителя сильного духа-вершителя, до того ж елітного, вона відразу ж визнала її, як Повелительку і тоді ж присягнула на вірність.

Хоча насправді все було набагато простіше. Рон таки призначив Віса намісником. І королева побачила, що майбутню володарку супроводжує особисто намісник Духів. Як тут не присягнути? Ми в цей час контактували з Тріадою та Соніком (хоча тут їх раніше так не називали). Допомогли зайняти місце Повелителя командувачу флоту друнів. Організували йому флот вільних жителів.

За місяць повернулися. Виявилося, що за цей час Віс теж свою справу зробив і Повелителька приступила до своїх обов'язків. З'явившись, ми ще додали їй сили. Крім того, Віс за цей час з усіма своїми бійцями багаторазово з'являвся у чужому Всесвіті. До того ж не в одному. Він прямо, без Рона, зв'язувався зі своїми колегами-намісниками і пішла двіжуха по чужих Всесвітах.

Багато намісників навіть не здогадувалися про причини появи бійців із чужого Всесвіту. Побувавши багато разів у різних Всесвітах, вони вже не відчували дискомфорту після переміщення. У майбутньому (на випадок бою з темними) це давало їм величезну перевагу.

Всесвіт добре, але й на Землі треба було продовжувати розпочату роботу. За десять років ми підняли технічний розвиток Землян практично до рівня нашого світу. Про рабство на Землі забули, як про жахливий сон. Населення охоплено стовідсотковою грамотністю. Війни та злочини припинилися. Воювали лише у спорті та в комп'ютерних іграх. Не дивлячись на миролюбність, Земляни не стали безтурботними.

Розвиток промисловості, науки та техніки був на найвищому рівні. Велика заслуга у цьому наших корабликів (Горгони та Одіссея). Ось тільки на відміну від нашої Землі тут бойового космічного флоту не було. Усі сили та засоби у цій галузі були націлені на надійний планетарний захист та виявлення ворога. Протикосмічний захист був настільки потужним і швидкодіючим, що легко міг витримати атаку стотисячного флоту вільних жителів. І не просто витримати, а також своєчасно виявити та знищити агресора.

Додому нам хотілося до кольок у животі. Хоча чи вдасться повернутись, вилами по воді писано.